В Україні, яка вже понад 500 днів страждає від повномасштабного вторгнення Російської Федерації, люди прагнуть миру, бо на власному досвіді відчувають всі жахіття його відсутності. І в той час, як українські солдати виконують свій обов’язок, взявши до рук зброю, щоб захистити свої сім’ї, працівники «Карітасу України» продовжують сіяти насіння миру в громадах країни, адже українці хочуть передати майбутнім поколінням суспільство, де панує взаємопошана, справедливість та взаємовідповідальність.
«Для мене мир – це також і внутрішній мир, внутрішнє відчуття, що там, де я є, це моє місце. А для нашої країни мир зараз – це точно мрія, мрія і надія», – ділиться в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News Ганна Гоменюк, керівниця програми соціальної згуртованості, яку провадить БФ «Карітас України». «Програма, – розповідає пані Ганна, – була започаткована у 2016 році, і до 2021 року ми реалізували чотири проекти, в яких взяли участь понад 30 тисячі осіб». Основна мета цих ініціатив полягала в тому, щоб посилити процес інтеграції, життєстійкості та самодопомоги людей, які постраждали від війни в Україні, розпочатої росіянами в 2014 році. «Зрозуміло, що після вторгнення перше завдання було рятування життів, – додає вона, – але, одночасно, в усіх місцевих організаціях “Карітас України” в командах працювали фасилітатори громад, які могли комунікувати з громадою і допомагати, якщо потрібно, у вирішенні якихось конфліктів. Наразі ми маємо вже два проекти, які діють саме в сфері розбудови миру. Але слід розуміти, що йдеться про розбудову миру серед українців, всередині України, тобто про мирне співіснування в наших громадах і про продовження та підтримку тієї згуртованості, яка була неймовірною до цього часу, але вже накопичилася втома і тепер вже є потреба залагоджувати ті кути, які починають випирати».
Виклики, які потрібно подолати
Наразі проекти з розбудову миру реалізуються в десяти регіональних організаціях «Карітасу України», які розташовані дальше від лінії фронту. Програма роботи кожної команди, яка втілює проект у конкретній громаді, включає фасилітацію, психологічну підтримку, вирішення конфліктів та проведення різних публічних заходів (невелике свято, семінар або майстер-клас) для підвищення згуртованості між людьми.
Оскільки тепер основна мета цих проектів – це взаємодія та інтеграція переселенців, то й спрямовані вони, насамперед, на невеликі громади, де цим людям важче інтегруватися, ніж у великих містах. Серед викликів, які працівники Карітасу допомагають долати громадам, – проблеми доступу до соціальних послуг, а також відсутність простору для ділення або для проведення якихось заходів.
«Загалом ми теж зосереджуємося на конфліктах, – підкреслює Ганна Гоменюк, – бо через війну і через втрати є досить багато непрожитого горя, і конфлікти виникають також на основі того, що хтось служить, а хтось не служить, хтось втратив когось, а хтось не втратив. Ми працюємо також в громадах, які були нещодавно звільнені, і там також є напруга між тими, хто залишився і пережив окупацію, і тими, хто повертається. В кожного був різний досвід війни, і між ними іноді може навіть початись своєрідна конкуренція стосовно того, чий досвід важчий, хоча зрозуміло, що всі в одній ситуації і, насправді, у всіх той самий досвід».
Допомога в подоланні травм
В українському суспільстві проблема загоєння ран, подолання травм та полегшення болю залишатиметься актуальною ще не один рік і не одне десятиліття. Саме тому «Карітас України» прагне дедалі більше інвестувати також у підготовку психологів та інших фахівців, які зможуть працювати в цій сфері. «І я також бачу, що перевага Карітасу в тому, – додає Ганна, – що ця організація має релігійний компонент. Праця священників і увага до того, як відбувається горювання, як відбуваються відспівування – всі ці речі є дуже важливими, і вони дозволяють прожити горе і втрату. Нещодавно ми говорили з Комісією з охорони здоров’я УГКЦ про те, що дуже важливо навчити священнослужителів чутливості до травми, щоб вони розуміли, коли людину потрібно скерувати до психолога чи психотерапевта, а коли можна продовжувати лише душпастирський супровід».
Ще один важливий момент, зв словами керівниці, – це безпечний простір. «По-перше, нам самим потрібно вибудувати довіру з людьми таким чином, щоби вони хотіли біля нас відкритися, – пояснює вона. – А по-друге, вибудувати такий простір безпеки, щоби можна було відкритись, навіть коли поруч є люди з різним досвідом. Тобто, навчити людей почути іншого, і це дуже змінює й дає людям величезну підтримку. Це основа нашого підходу».
