14–15 липня 2023 року українці, які проживають у Словаччині, зберуться на Всеукраїнській прощі у відпустовому марійському центрі в Лютині. Організатором паломництва є священник Української Греко-Католицької Церкви, ієромонах Свято-Успенської Унівської лаври, душпастир для українців у м. Кошице Пантелеймон Гербери.
Напередодні у приміщенні курії Кошицької єпархії ми розпитали душпастиря для українців про його «Українську місію», основні душпастирські виклики і здобутки у служінні для українців у Кощице, а також про основну мету липневої прощі.
Цікаво, що о. Пантелеймон за національністю словак, але вільно розмовляє українською мовою та ідентифікує себе як монах Свято-Успенської Унівської лаври і священник Української Греко-Католицької Церкви, хоч тимчасово служить при катедральному храмі Різдва Пресвятої Богородиці Словацької Греко-Католицької Церкви у м. Кошице.
Заходжу на територію Кошицької курії. Біля катедрального храму мене зустрічає на дошці оголошень надпис «Українська місія Кошице» на тлі синьо-жовтого прапора. Відтак виходить о. Пантелеймон, який гостинно запрошує до офісу на розмову.
Дорогою до цього офісу кілька разів ми бачимо напис «Українська місія Кошице». Що це означає?
«Українська місія Кошице» — так називається церковна громада українців візантійського обряду, створена за ініціативи та благословення архиєпископа Циріла Васіля, єпископа Кошицького, при катедральному соборі Різдва Пресвятої Богородиці на вул. Мойзесова (Moyzesova), 40, у м. Кошице.
Яка основна мета цієї «Місії»?
Місія створена з метою душпастирської опіки для вірних з України, які постійно чи тимчасово проживають чи працюють у цьому місті та регіоні, зокрема для тих, що були змушені покинути Батьківщину через повномасштабне вторгнення росії до України.
Яке ваше тут завдання як душпастиря?
Насамперед я є священником Української Греко-Католицької Церкви, монахом Свято-Успенської Унівської лаври. Перебуваю тут, бо випозичений у монастиря для душпастирської праці на прохання владики Циріла, який заснував україномовну спільноту в парафії при катедрі. Відповідно до декрету заснування спільноти, я, дослівно, покликаний бути помічником пароха при катедрі для українських вірних візантійського обряду в Кошице. Декрет отримав 15 квітня 2022 року. Моє завдання тут як душпастиря — пригорнути українців і допомогти їм зберегти свою ідентичність.
З чого все тут почалося?
Велику роль відіграло географічне розташування, адже Кошице є другим великим містом після кордону з Словаччини з Україною. Тому хвиля біженців зупинилася тут. У місті прийняли близько восьми тисяч українців. Кошице — це залізничний вузол, з якого вирушають поїзди до Будапешта, Праги, Братислави, Варшави. Так само автовокзал приймав велику кількість людей. Чимало з них залишалися в Кошице.
До мого приїзду Літургій українською мовою не служили, хоч було трохи українських заробітчан, які працювали у різних сферах. Вірні приходили на Богослужіння словацькою чи церковнослов’янською мовою.
Якими були перші кроки? Як ви об’єднували, гуртували громаду?
У Словачинні з владикою Цирілом ми обговорили певні питання. Великою допомогою було те, що протосинкел курії володіє українською мовою, він допоміг нам організувати душпастирство.
Першим моїм кроком був візит на вокзал. Там я спостерігав за людьми. Бачив, як ті, що мали знайомих в інших куточках Європи, їхали далі, а ті, що не мали нікого, залишалися якнайближче до України. Зрештою, на початку всі сподівалися, що невдовзі повернуться додому. Близьке розташування давало особливий статус цьому простору. Місто Кошице зробило велику справу для прийняття біженців у різних гуртожитках, пансіонатах.
Я старався просто бути з цими людьми, розмовляти, може, навіть більше слухати. Бо після пережитого стресу люди потребували, щоб хтось їх вислухав і підтримав. Вони хотіли відновити духовні сили, щоб могти далі жити і облаштовувати своє життя. Спілкуючись з українцями, я запрошував їх на Богослужіння до катедри. Перед молитвою сповідав, багато хто потребував духовних розмов.
Звичайно, що я був вражений побаченим, бо зустрів дуже багато мам із маленькими дітьми. Багато дошкільнят є в Кошице досі. Стараюся бути для них духовним отцем…
Другий мій крок — відвідування гуманітарних центрів. Українці регулярно до них приходили, щоб отримати необхідні продукти харчування, одяг… Також зустрів тут людей, яким була потрібна моя підтримка, і я був з ними, запрошував їх до катедри.
Третій крок — відвідування гуртожитків університетів. Кошице — місто, де є багато університетів. Головний — Технічний університет Кошице, у якому навчається дуже багато українських студентів. Не помилюся, якщо скажу, що кількість українських студентів у цьому місті перевищує три тисячі.
Так маленькими кроками формувалася наша громада.
Як часто і де проводяться для українців Богослужіння?
Богослужіння для українців служать українською мовою за юліанським календарем у катедральному храмі. Щонеділі і на свята маємо Божественну Літургію о 15:00, у четвер і суботу о 9:00. У четвер молимося за мир і перемогу України, а в суботу — за померлих воїнів, невинно вбитих, за наших рідних. Завжди стараюся бути завчасно, щоб сповідати.
Окрім молитви, які є душпастирські ініціативи?
Стараюся гуртувати нашу спільноту спільним проведенням часу. Збираємося на каву чи миску кулешу. Люди хочуть збиратися і спілкуватися. Запам’яталася багатьом піша мандрівка до Сланця.
Для дітей маємо катехизацію, яку регулярно проводить наша катехитка пані Галина Куциняк. Ми мали гарне «Літо з Богом» для дітей. Були ігри, спілкування, частування.
Наші діти брали участь у квесті «Пізнай Кошице», у п’ятиденному таборі «Пізнай Словаччину», відвідували зоопарк у Кавечанах.
Студенти збираються щочетверга. Під час прощі до Лютини, 15 липня, вони стануть спільнотою «Українська молодь — Христові» — під час Божественної Літургії відбудеться урочисте прийняття в члени організації. І вже наступного тижня, 23 липня, представники нашої молодіжної спільноти поїдуть до Львова на святкування 90-річчя УМХ, у межах якого буде Архиєрейська Божественна Літургія (її очолить Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав).
Хлопці, які є учасниками молодіжної спільноти, одночасно прислуговують і паралельно мають маленьку Спільноту вівтарної дружини.
Наша громада відвідує театри. Маємо походи в гори та різноманітні поїздки. Українці беруть участь у різноманітних прощах. Нещодавно повернулися з Угорщини, де була проща до містечка Марія-Повч, а цими днями активно готуються до прощі в Лютині.
Особливою подією для нас було освячення родинного центру для української громади. Це будинок у передмісті Кошице, який нам надала в користування Курія Кошицької єпархії.
Чи можете пригадати події, які найяскравіше запам’яталася?
У нас було багато гарних подій. Часто збираємося на молитву за жертв російсько-української війни, молимося за справедливий мир і перемогу України, маємо вечори поезії, майстер-класи, виставки художників, пізнавальні лекції та багато іншого.
Та серед усіх хотів би виокремити три. Одна з перших — спільна молитва та зустріч нашої громади з американським кардиналом Католицької Церкви Тімоті Доланом.
Друга подія — святкування Великодніх і Різдвяних свят. Це завжди особливий, родинний час для нашої громади.
Третя подія відбулася напередодні — візит до нашої катедри голови ПМВ УГКЦ владики Степана Суса.
Які перспективи, на вашу думку, має українська громада в Кошице?
Передусім ми дякуємо Кошицькій курії за відкритість і гостинність до українців, за підтримку і опіку, яку вони надають нашим людям. У цей складний час тут простягнули українцям таку необхідну руку допомоги. Вважаю, українській громаді потрібний тут свій простір, який би допоміг їй зберегти свою ідентичність. Відчувається велика потреба в дитячому садку, школі, щоб діти могли перебувати в україномовному середовищі і не забувати рідної мови. Наші вірні потребують своєї Церкви.
Отче Пантелеймоне, 14–15 липня відбудеться Всеукраїнська проща до Марійського відпустового центру «Лютина», розташованого в північно-східній частині Словаччини. Яка мета цього паломництва?
Насамперед — це молитва за зміцнення нашої віри, за мир та перемогу України. Ми відчуваємо велику потребу зібратися на молитву. Українці потребують прощі, бо ми звикли їздити до наших відпустових місць: Унева, Зарваниці, Гошева, Крехова… У Словаччині Лютина є для цього чудовим місцем. Запрошуємо всіх, хто бажає приєднатися. Детальну інформацію можна знайти на наших каналах комунікації: сторінка у фейсбуці і телеграм-канал.
