Парафіяни храму Пресвятої Трійці, що у селі Тустань, Дубівецького протопресвітеріату, здійснили 15-й ювілейний підйом на Говерлу.
«Ми проводимо ці сходження від 2008-го року, їх присвячували до різноманітних релігійних та державних свят, — мовить отець Михайло Яблонь, парох церкви Пресвятої Трійці. — Говерла — це найвища вершина українських Карпат, її висота становить 2 061 м над рівнем моря. Розташована в гірському масиві Чорногора на межі Надвірнянщини та Рахівщини, що на Закарпатті. Цього разу наш підйом не був пов’язаний з жодною датою чи святом. Це була подорож в гори з молитвою. А за що найбільше зараз моляться українці? Ну, звісно, за наших Вояків, перемогу та мир».
На Говерлу піднімалися 12 осіб, віком від 10 до 64 років. Отець Михайло з усмішкою каже, що вони були, як 12 Апостолів. Священник зазначає, що це наразі найменша група із їхньої парафії, бо в минулі роки, ще до пандемії ковіду та війни, на Говерлу, бувало, піднімалося й по 150 осіб. Отець Яблонь зазначає, що він не прагнув, аби було дуже багато людей. Головне, аби всі добре розуміли й усвідомлювали, що це не туристичний похід, не прогулянка, не спортивно-туристичний захід, а молитовне сходження.
З 12-ти людей, четверо сходили на Говерлу уперше. «Чи не лячно було за новачків?», — запитую душпастиря. Отець Михайло відповідає, що кожен, хто цьогоріч йшов на Говерлу, добре знав, що і як робити, які труднощі можуть виникнути. Також новачки усвідомлювали, що коли вони не зможуть йти, то треба буде чекати групу біля гори. Та на щастя, вийшли й зійшли з гори всі, і ще й напрочуд легко та швидко: 2,5 години тривав підйом, і 2 години — спуск. Їхали під Говерлу парафіяльним бусом.
«Інакше не може бути, бо ми — з Богом, — продовжує отець Яблонь. — Ми йшли у такому темпі, що не останній тягнувся за першим, а перший брав відповідальність за останнього. Дорогою смакували стиглими чорницями, подекуди знаходили лісову малину».
На вершині всі стали біля хреста та молилися. Намір загальної молитви був за здоров’я і щасливе повернення додому всіх, хто захищає Україну, за поранених, полонених, за нашу державу, і мир. З мандрівниками був батько одного Вояка, який дорогою довго та багато молився, а піднявшись на Говерлу, сказав, що вдруге сюди повернеться із сином-героєм після того, як він прийде у відпустку, або після перемоги. Під час спуску парафіяни церкви Пресвятої Трійці зустріли хлопців із міста Дніпро. Вони дещо відстали від своєї групи й заблукали. Священник з парафіянами показав їм дорогу.
Передували підйому на Говерлу кількаденні збори, на яких отець Михайло розповідав, що треба брати з собою в гори. «Головне мати добре, зручне спеціальне взуття, найкраще коли це трекінгові черевики, — пояснює священник. — Також варто мати один комплект змінного одягу і білизни, це можуть бути штани, шорти, футболки, бо піднімаючись на Говерлу, можна потрапити під дощ, град чи йти у спеку. Треба ще взяти спеціальну куртку-вітрівку, головний убір, тепле пиття в термосах, трохи їжі, зручний маленький посуд, засоби особистої гігієни, каримат для сидіння, молитовник й вервицю. Ну і звісно зручний наплічник, у який все це слід скласти».
Також душпастир додає, що кожен, хто мав намір підніматися на Говерлу, повинен був зважити на стан свого здоров’я. І якщо у когось були та є проблеми, то на це варто звернути увагу, чи може він або вона підніматися на гору. А якщо може, то із собою ще слід взяти ліки. Мати останнє не зайве, до речі, ні для кого. Проте добре, якщо ліки під час походу не стануть нікому в пригоді.
«Я дуже люблю гори, мій духівник, який зараз служить в Португалії, був пластуном і привчив мене до гірських походів. Але ні, не привчив, бо я сам, коли вперше побував в горах, ще більше зрозумів велич Творця, Його безмежну любов до людей. Бо лише Люблячий Батько може подарувати дітям таку красу. А в Україні ми маємо Карпати — і це щось величне, неймовірне, словом, Божих рук Творіння», — підсумовує отець Михайло. А ще в горах священник набирається сили, там пропадають втома, поганий настрій, думки стають світлими, з’являються сила й наснага до нових справ для служіння Господу та людям.
Окрім сходження на Говерлу, отець Михайло Яблонь разом з парафіянами піднімався на гору Хом’як, що в південно-східній частині Горган, висота гори — 1542 метри. На її вершині є фігура Богородиці, біля якої жителі Тустані спільно зі священником завжди моляться. У травні цього року священник з дітьми та їхніми батьками щосуботи піднімався на гору Маковиця, що заввишки 984,5 метри. Вона — одна з найвищих вершин в околицях міста Яремче. Її схили з одного боку — круті, а з іншого — пологі. На вершині Маковиці стоїть великий хрест.
Сабіна РУЖИЦЬКА.
