Княжий Галич – місце краси й благодаті

Марійський духовний центр – осідок наших князів і митрополитів, про яких писали літописці, дотепер залишається для нашого народу світильником у темних і драматичних діях минувшини.

Вже давно немає гамірного і велелюдного міста Галича з його дворами, княжими палацами та храмами. Залишилися лише сліди оборонних валів та ровів, давні городища, фундаменти церков і монастирів, на чолі з фундаментом літописного митрополичого катедрального Успенського собору ХІІ ст., та поховання її фундатора – галицького князя Ярослава Володимировича, які віднайшов археолог Ярослав Пастернак у 1936 році. Це було одне з найвідоміших відкриттів української археології. Остаточно було віднайдено столицю володінь князівських династій Ростиславичів та Романовичів та осідок наших славних митрополитів і єпископів, розвіявши історико-археологічну дискусію про місце розташування княжого дитинця, столиці Галицько-Волинського князівства, довівши, що центр літописного Галича містився саме в селі Крилос (Давній Галич).

Саме ці розкопки дали можливість нашим предкам і нам відчути історичність власної нації, що, у свою чергу, надихало не одне покоління українців до побудови незалежної держави. Фундатором цих розкопок був митрополит Андрей Шептицький.

На цьому славному місці все дихає історією й духовністю. Тож полиньмо духом у той далекий, славний, могутній княжий Галич, де історія міста політичного протягом багатьох сторіч нерозривно пов’язана з історією міста духовного – осередку вищої церковної влади, центру єпископату, а пізніше і митрополії.

Великий засновник столичної Галицької катедри ХІІ ст. князь Ярослав Володимирович (в «Слові о полку Ігоревім» названий Осмомислом) подбав для катедри про Чудотворну ікону і подарував її храму. Це був художній твір рівня найкращих зразків нашого давнього живопису Х-ХІІІ сторіччя.

Галицькі князі привезли його з Царгороду, брали з собою на війну, «і звідси для безпеки перед монголами він був перенесений до церкви львівської. Згодом король Данило Романович передав чудотворний образ Матері Божої своєму синові князю Леву Даниловичу та його дружині Констанції. А як опісля Польща зайняла Львів у 1349 році, монарший орден домініканців прибувши до Львова, зайняли храм, де перебувала ікона, тоді тим монахам і згаданий образ дістався».

Духовенство, яке мало осідок на Крилоській горі, подбало про Чудотворну ікону, яку переписали з оригіналу і залишили в Галичі для прийдешніх поколінь.

Ікона Богородиці в Галичі прожила з містом та галичанами роки піднесення і занепаду, монгольські, татарські й інші азійські навали. Але попри складну та непросту історію нашого краю Богородиця передає свій образ з покоління в покоління галицькому людові. Це Чудотворна ікона Матері Божої Одигітрія – та, що вказує шлях.

Політичні зміни, які відбулися в головному центрі руських земель – Києві, призвели до створення окремої Галицької митрополії наприкінці ХІІІ сторіччя. Після 1240 року політичне та церковне життя великокняжої київської столиці опинилося у скрутному становищі. В силу таких обставин в 1303 р. завдяки дипломатичним заходам галицько-волинського князя Юрія І Львовича (1301-1308) патріарх Атанасій «підніс Галицьку катедру до статусу митрополії». До її складу увійшли Галицька, Володимирська, Перемишльська, Луцька, Турівська і Холмська єпархії. Митрополія існувала з перервами. Її ліквідовували, то знову відроджували. І в 1806 році вона знову постала з небуття. Австрійський цісар надіслав до Рима звернення генерального вікарія Львівської єпархії з проханням відновити Галицьку митрополію. Папська булла побачила світ 1807 року і згідно з нею Галицькі митрополити успадкували всі права митрополитів Київських.

Митрополитом став Антін Ангелович, під його юрисдикцію входила Львівська, Перемишльська і Холмська єпархії. Всі наступні митрополити приїжджали до Крилоса до літньої митрополичої резиденції.

Крім того, при митрополичих палатах був монастир сестер служебниць Непорочної Діви Марії, а також захоронка. Всі дев’ять сестер похоронені на місцевому кладовищі.

Хочу наголосити, що митрополичі палати побудовані на початку XIX ст. Матеріалом для побудови митрополичої літньої резиденції послужили білокам’яні блоки з церкви пророка Іллі, яка була побудована в першій половині XIII ст.

Пресвята Богородиця Галицьку митрополію мала у своїй особливій опіці. А в найтяжчі часи Вона рятувала від смерті своїх дітей або переносила їх до вічності у своїх материнських обіймах.

Отож, уся історія княжого Галича, а з ним і Крилоса, і всієї Галичини – це перш за все історія опіки Матері Божої, це розвиток подій під омофором Богоматері, до якої всі вірні приходять за порадою, за допомогою і заступництвом.

Про ікону історична наука зберегла наступне. Багато архівних документів втрачено в часі нападу на Крилос (Давній Галич) татар в різні періоди часу.

В 1707 році єпископ Йосип Шумлянський проголосив ікону чудотворною.

У Національному музеї в Львові, у відділі рукописів та стародруків зберігається документ – Акт візитації від 5 квітня 1774 року, що містить дані про Галицьку Чудотворну ікону. В цьому описі інвентаря монастиря і каплиці святого Василія говориться: … «в каплиці, під дзвіницею мурованою (каплиця Василія Великого знаходиться на фундаментах літописного Успенського собору ХІІ ст.) під покровом Василія Великого, у вівтарі, який зроблений чеканкою і позолочений … є образ чудотворний святої Марії з Сокільського монастиря, перенесеного ще за перебування йогомості (священника. -Авт.) Антонія Седлевича, настоятеля Крилоської церкви, офіційно в катедру Крилоську. Ікона була із засувою святого отця Василія Великого». До сьогодні в апсиді каплиці залишилося вирубане місце під іконостас, де стояла ікона. Далі йде перелік деякого церковного інвентаря, «… Беручи під увагу дуже дрібні вота (пожертва), які можуть легко загинути, а також Чудотворний образ, що мав дерев’яну суконку 1773 року, як також із пожертви людей на цей образ суконку срібну. Коралі й інші речі до перетоплення сріблом продано згідно такси (цінника.- Авт.) на срібний оклад. При зважуванні того срібла на суконку були присутні пан Бучнівські, комісар, а також єгомость (священник. – Авт.), офіціал (настоятель.- Авт.) галицький і інші отці». З вище написаного довідуємось, що за допомогу і чудесні оздоровлення дерев’яний оклад замінили срібним з позолотою, який зберігся до сьогодні.

Перше відоме нам зображення ікони належить до 1893 року, коли до літньої митрополичої резиденції в Крилосі приїжджав Митрополит Сильвестр Сембратович. Тоді для вшанування митрополита священники винесли Чудотворний образ Матері Божої і сфотографувалися біля нього.

  Про автентичність Чудотворної ікони Крилоської зробив висновок Митрополит Андрей Шептицький, відбуваючи візитацію до Крилоса. 21 червня 1906 року в інвентарній книзі Крилоського Успенського храму він зробив запис, копія цього документу зберігається до сьогоднішнього часу.

У державному архіві Івано-Франківської області є дані про інвентаризацію від 3 липня 1954 року, що зафіксували у Крилоському храмі.

Анна ЖОЛОБ.