278 років тому, у ніч із 23 на 24 серпня, у селі Космач Косівського району смертельно поранили Олексу Довбуша. Пам’ять про ватажка опришків та його особисті речі зберігають на Гуцульщині донині. Суспільне поспілкувалося із Михайлом Дідишиним (Юсипчуком) — краєзнавцем із Космача, який понад пів століття тому заснував у селі історико-меморіальний музей Олекси Довбуша. Про це пише Суспільне Івано-Франківськ.
“Ціле життя вчуся і не знаходив іншої людини, яка була б подібною до Довбуша”
Михайло Дідишин (Юсипчук) із Космача — дослідник Гуцульщини, автор п’ятьох книг, фотограф, художник і скульптор. Краєзнавець каже: в дитинстві мав двох кумирів — Григорія Сковороду та Олексу Довбуша. Першого величав за освіченість та розум, а другого — за чесність та гідність.
“Ціле життя вчуся і не знаходив іншої людини, яка була б подібною до Довбуша. 330 років минуло з того часу, як жив Довбуш, а він і нині жиє”, — говорить дослідник.
Одним із найбільших здобутків у своєму житті Михайло Дідишин вважає музей Олекси Довбуша, розташований у хатині, якій понад 300 років.
За словами дослідника, саме біля неї 278 років тому у ніч з 23 на 24 серпня смертельно поранили Довбуша.
“Кажуть, що якби були лікарі, як тепер, й спинили йому кров, то він би вижив”, — каже Михайло Дідишин.
Краєзнавець понад 50 років зберігає у музеї сотні експонатів: предмети побуту, зброю часів опришківського руху та рідкісні речі.
Зокрема, каже Михайло Дідишин, у хатині є люфа, з якої стріляли в Олексу Довбуша, а також особисті речі ватажка опришків — бартка, труба, капелюх, пояс та сумка, в якій він тримав гроші.
“Ще є метр трубки від зброї. Колись у Космач приїздив один французький граф і казав, що дасть за неї мільйон долярів. Але гуцули не продали”, — розповідає дослідник.
Як одягався Довбуш, які мав манери та норов, а також за що став народним улюбленцем, — про це все Михайло Дідишин розповідає у своєму музеї.
“Людина, яка на тисячоліття украсила гуцульський край”
“Приходять до мене люди зі Львова: “О, ми хочемо бачити музей рекетира!” Я питаю: “А чому це — рекетир?” А вони: “Бо кажуть, що грабував людей, — пригадує Михайло Дідишин. — Річ у тім, що опришківство було до і після Довбуша. Але Довбуш не взяв собі ні одної монети. Що взяв у панів — роздав людям. І за те люди його увічнили в легендах”.
Михайло Дідишин на своєму подвір’ї створив кам’яний пам’ятник Олексі Довбушу. За це, за словами краєзнавця, його переслідувала радянська влада.
“Коли я цей пам’ятник зробив, приїхали люди з державної безпеки: “Що ти тут зробив?” Відповідаю: “Та зробив — повернув того героя людям”. “Ти не мав права того робити. Довбуш — це є політична особа. Через два тижні ми прийдемо, аби того не було”, — розповідає Михайло Дідишин.
Однак у липні 1988 році вдалося організувати відкриття пам’ятника. Тоді на подвір’ї Михайла Дідишина зібралися понад дві тисячі людей, серед яких був і В’ячеслав Чорновіл.
“Коли зняли полотно, затрубили трембіти, я виступив перед людьми й сказав: “Нинішньої днини, шановні, я народився”. Свого часу Довбуш був людиною, яка на тисячоліття украсила наш гуцульський край. Він, як сонце, для гуцулів”, — говорить Михайло Дідишин.
