Сьогодні, 22 серпня, минає 59-а річниця з дня відходу до вічності підпільного єпископа Івано-Франківської єпархії УГКЦ Владики Симеона Лукача. Його, у 2001 р., разом із іншими світочами катакомбної УГКЦ, підніс до гідності Блаженних вже нині святий Папа Іван Павло ІІ, під час свого візиту до України.
Життєвий шлях Владики Симеона Лукача – це водночас і терниста, але й благородна дорога. Народжений 7 липня 1893 р. у селі Старуня Богородчанського району Івано-Франківської області, він змалку полюбив Бога та ближнього. Причиною цьому вочевидь стало високоморальне і глибоко духовне життя батьків. Після здобуття освіти та закінчення семінарії, владика Григорій Хомишин у жовтні 1919 р. висвятив його на священника та призначив викладачем до Станіславівської духовної семінарії.
Відчуваючи небезпеку, яка наближалася до цілої греко-католицької церкви в обличчі комуністичного режиму, владика Григорій у 1945 р. таємно уділив о. Симеону Лукачу єпископську хіротонію. В цей період Владика Симеон займається активною душпастирською діяльністю в уже підпільній греко-католицькій Церкві. Таємно відправляв служби у м. Надвірна. За що 26 жовтня 1949 р. був заарештований органами НКВС у м. Надвірна та засуджений на 10 років тюрми суворого режиму в Красноярський край. У 1955 р. Владика Симеон Лукач, у зв’язку із хворобою, повертається до України та продовжує душпастирську діяльність. За що й вдруге був арештований.
Під час свого другого арешту у 1962 р., який Владика Симеон Лукач відбував у Станіславівській тюрмі, він важко захворів. Тюремні лікарі визначили, що це астма. Насправді ж, це був туберкульоз легень.
У березні 1964 року через критичний стан здоров’я тюремники привезли владику Симеона помирати в рідне село Старуня. Незважаючи на важку хворобу, єпископ виконував свої священничі обов’язки: щодня служив Літургію, сповідав людей, суворо дотримувався посту.
Зі спогадів п. Ганни Яремчук (Лукач), племінниці блаженного:
«В березні 1964 р. стрийка Симеона привезли з Івано-Франківської тюрми до нашої хати. Привезли працівник КДБ і тюремний фельдшер. Ступивши на поріг, стрийко сказав: „Я не піду до хати, бо тут повітря не для мене: нема чим дихати». Вигляд його був страшний: дуже виснажений. Незважаючи па тяжку хворобу легенів, стрийко ще вставав з ліжка, правив службу щодня. Деколи приходили люди. Так тривало п’ять місяців.
В тюрмі стрийкові казали, що в нього астма, але то був туберкульоз, якого він набув в Івано-Франківській тюрмі. Розповідав, що сидів у камері з о. Іваном Слезюком, а там крім них було ще багато в’язнів. Стрийкові, незважаючи на хворі легені, попало місце коло „параші». Тюремна охорона над ним знущалася. Наприклад, на прогулянку взимку виводили напівголого, хоч з іншими в’язнями такого не робили. Одного разу стрийко написав з тюрми, що йому погано, лежить в лікарні. І заповів, що коли він помре у тюрмі, то щоб його потім поховати тільки на цвинтарі в Старуні, коло сестри Марисі, яка померла молодою і яку він дуже любив».
Влітку 1964 р. Владиці стало гірше. Рідні виводили його надвір, клали на перину перед хатою, навіть не здогадуючись, що в нього така небезпечна хвороба. Тому нею заразився батько п. Ганни і помер від неї. Заразилася і вона: через рік після смерті Владики їй вирізали пів легені.
За кілька днів до смерті Владика Симеон вже не міг служити Службу Божу. Він наказав родині сховати всі речі, які вживав до богослужіння. Отець Михайло Косило висповідав його і 22 серпня 1964 р., в суботу, Владика Симеон Лукач помер.
Влітку 1991 року на кошти громади єпископові Симеону (Лукачу) звели пам’ятник біля церкви. Іменем єпископа названа і одна з сільських вулиць. Громада високо оцінила свого душпастиря, що був для неї не просто священником, а, як і в ті далекі роки для семінарії, «магістром моральності».
З 19 жовтня 2003 р. – мощі Симеона Лукача перенесли зі Старуні до Архікатедрального собору Воскресіння Христового УГКЦ у м. Івано-Франківськ.
З волі Божої і на прохання отця-пароха Ярослава Середюка і вірних церкви св. апостолів Петра і Павла, у 2012 році часточки нетлінних мощей святого Симеона перенесено до храму.
