Може, се моє палке бажання і любов до гірських мандрів обумовлені тим, що народилася так близько до карпатських вершечків. Не знаю, але так воно вже є.
Рішення вирушити в подорож може плануватися довго й нудно – вмикається не завше доречна раціональність. Коли буде вдалий час? З ким топтатимеш стежки? Все може плануватися-плануватися, та так і не виплануватися, і ти, впіймавши облизня, залишишся з нічим. А може й спонтанно, природним покликом серця загорітися твоє нутро, і ти зрозумієш: мені потрібно йти в гори.
Отож, підготовчий етап: «прочесати» кілька сайтів з прогнозами погоди, обрати маршрут, супутників, скласти речі. Тобі слід бути вкрай виваженим, адже надалі твоя спина або подякує турботливому тобі, або нагадуватиме про себе вже під кабінетом травматолога. Всього має бути вдосталь, і тут ти вчишся робити вибір: брати чи не брати.
Ти вирушаєш в дорогу з очікуваннями вдалого відпочинку. Я гадаю, мій горе-друже/подруго (горе – від слова гори, то такий імпровізований жарт), твої очікування не виправдаються, бо кожнісінька подорож норовливими карпатськими рельєфами – то невідома дивовижа.
Часом мені видається, що природі начхати на твої забаганки – вона не підлаштовуватиметься під тебе. Спека, туман, дощ, хмари, вітрюган, гроза, холод, тепло – в горах цього навіть гідрометеорологічні центри стовідсотково не передбачать. І тут доводиться приймати миттєві, навіть доленосні рішення. Йти далі. Зупинитися. Перечекати. Повернутися. Заховатися. А деколи норовлива природа, хоч і з характером, з перчинкою, але наче в доброму гуморі, і йде на поступки. І ніби хмари розступаються, і дощ починається аж тоді, коли ти знаходиш прихисток, і вітерець лоскоче шию, допоки припікають промені. В такі миті твоя віра в дива зростає, бо ж стається справді крихітна чудасія! Невидимі сили допомагають тобі пройти шлях, і ти віриш у Всесвіт, в Бога, в себе.
В гірському поході стаєш простішим. Ти знімаєш соціальні маски. Ти думаєш багато і не думаєш водночас. Мені незбагненно – як так той рій невловимих дум переплітається воєдино? Захоплюють голову екзистенційні вічні питання про сенс життя, людство, планету, війну, релігію. Впереміш з ними ти милуєшся красою соснових лісів і оповитих туманами вершин, зриваєш соковиті афини та очманіваєш від простоти й величі таких простих і складних водночас явищ.
Будь готовим до випробувань – вони підстерігатимуть з нетерпінням. Гірська крижана річка – вона дзюркотливо сміється з людських незграбних намагань здолати її. Люди на даному етапі поводяться по-різному: хтось довго роздумує і повільно переходить з каменюки на каменюку; хтось стрімголов намагається перестрибнути; хтось невтомно шукає величеньку колоду; хтось пробує обійти іншою дорогою; хтось без страху переходить вбрід. Хех, а може манера подолання річки є тотожною до нашого способу розв’язання проблем?
Села, рівнини, підйоми, ліси, порослі ялівцем стежки, полонинки, урвища, ями, кам’яні брили. На якому етапі, в якому місці будеш готовий здатися ти? Скільки разів ще промайнуть сумнівні натяки внутрішнього голосу? Для чого ти тут?
Є люди-підкорювачі, які зроблять все, аби дібратися вершини. Вони полюбляють колекціонувати назви, висоту, їх цікавить цифра, кінцевий результат. І важко зупинити таких персонажів, бо вони бачать чітку мету. Зазвичай вони поспішають, і будуть сумними-пресумними, якщо не вдасться задумане. Є люди-фланери, які, знай собі, насолоджуються розгляданням величних столітніх дерев, мохових перин, пуголовків у свіжій калюжі чи синіх слимаків. У них немає мети – вони відчувають все тут і зараз сповна. І дійти до кінця – не мета для них, а приємний додатковий бонус.
Словом, це така дуже поверхнева, навіть примітивна класифікація типів гірських мандрівників. У мене снує нав’язливе бажання дослідити це питання детальніше. Отож, обіцяю, що коли зроблю це – обов’язково поділюся з вами моїми спостереженнями. Якщо у вас є цікаві думки з приводу цього – знайдіть мене і я із задоволенням послухаю вас. Хух, тепер це привселюдно оголошено, тож маю більше натхнення і мотивації розвивати сю справу. Схиляюся до того, що з кожною мандрівкою стаю мандрівницею-фланером. Подорожую, так би мовити, дотримуючись латинської мудрості: «Festina lente/Поспішай повільно».
Отож, згадайте, скільки всього потрібно вирішити в повсякденній шарпанині. Робота, навчання, сім’я, гроші, документи та… (доповнюйте свій індивідуальний список). В горах все особливим чином нагадує мені стиль життя первісних людей. А ще: ти почуваєшся детективом Шерлоком Холмсом, уважно вишукуючи найближче джерело, коли запасів питної води залишилося обмаль.
Якщо ви коли-небудь припадали спраглими вустами до прохолодної свіжої води – ви назавше закарбуєте цей фрагмент у своєму палаці спогадів. Їжа в мандрах – найсмачніша, навіть якщо вдома вона видається простою й буденною. Вівсянка впереміш зі щойно зірваними афинами та лісовою малиною, приправлена згущеним молоком та залишками шоколадних батончиків. Якщо вдається заварити чай чи приготувати щось тепленьке – смакові рецептори шаленітимуть від задоволення, будьте певні. Ввечері буде холодно – варто пошукати дрівцят, аби потім безупину вдивлятися у полум’яні танці язиків вогню, і в унісон своїми людськими язиками ділитися душевними спогадами.
А ще… Пригадайте славнозвісне прислів’я: «Якщо хочеш знати, що за людина поряд з тобою, – візьми її в гори». Хіба ж не правдиві слова? Похід – то як лакмусовий папірець у хімічному досліді; він є індикатором справжніх почуттів між людьми. І от ви долаєте ті всі десятки труднощів, намагаєтеся покрити свої базові потреби: поїсти, попити, зігрітися, знайти безпечну місцину для переночівлі. Разом, або окремо. Мені траплялися різні люди в горах. І людиська також. Але людей-людей, на щастя, більше.
І от ми перед вечерею блукаємо лісом у пошуках сухих трісочок, і злагоджено, навіть мовчки зносимо все до великої купи. А ввечері всім тепло-претепло, і любо-прелюбо. У відповідь решта пригощають смаколиками та ще теплішими, ніж ватра, піснями. А ще якось інші люди забули про існування спеціального взуття, а маршрут виявився з річковими перешкодами, які без гумових черевиків долався б важкувато. І от ситуація: люди з черевиками перейшли вбрід, і передали на інший берег своє взуття. Так, очевидно, воно зовсім негігієнічно, але… добро перемогло, всі залишилися сухими-живими-здоровими. Отак туристи-попелюшки врятували десь зо 30 своїх друзів від мокрих шкарпеток.
Так гори з кожнісіньким разом дарують мені усвідомлення і порівняння, думи, перемножені на ще сотні інших дум. Обов’язково вируште в гори! Ні, не на курорти, і в жодному випадку не на джипах чи автівках – прошу вас, любіть природу і цінуйте, бо вона незабаром розізлиться не на жарт, і не зупинить тоді ніхто того страшного лиха! Може, похід в гори – це справді мандрівка життям, встеленим підйомами та спусками? Може, гори підказують, як пережити складні неоднозначні ситуації?
Обов’язково вирушайте в гори, коли заплуталися у вирі неприйнятих відкладених рішень. Вирушайте і не забувайте, завдяки кому ви маєте можливість мандрувати.
Нам таки варто частіше ходити в гори…
Анастасія ГУЛЯЙ
