Отець Ігор Яців: Церква завжди комунікує задля євангелізації

0
11

Про початки «Живого телебачення», десятиріччя якого відзначали цього року, про значення онлайн трансляцій богослужінь та молитов та про нові виклики перед церковною комунікацію йдеться в інтерв’ю з отцем Ігорем Яцівом, керівником Департаменту інформації Української Греко-Католицької Церкви.

Про це інформує українська редакція Vatican News.

Цього року суспільно-релігійний проект Української Греко-Католицької Церкви «Живе телебачення» відсвяткувало 10-річчя від свого заснування. Для пересічного глядача слово «телебачення» асоціюється з легким та зручним способом отримання інформації у своєму домі, а кожний фахівець медійної сфери знає скільки сил – душевних і фізичних – потрібно вкласти у кожну хвилину ефіру, особливо, на початках. Саме з початків, тобто із самої ідеї заснування «Живого телебачення» ми розпочали розмову з отцем Ігорем Яцівом, керівником Департаменту інформації Української Греко-Католицької Церкви.

«“Живе телебачення” справді розпочало свою діяльність десять років тому, – розповідає священник. – До того ми займалися організаційними питаннями, бо створювали студію: в нас біля Патріаршого собору, в адміністративному будинку є повноцінна, професійна студія, звідки ми можемо робити трансляції, записи тощо. Студія обладнана і світлом, і камерами, і звуком. А передісторія наша така: коли відбулось повернення осідку Блаженнішого Любомира зі Львова до Києва, – наголошую, що саме “повернення”, а не “перенесення”, – тоді в рамках цього процесу ми мали експертну групу комунікаторів, медійників, які стали для нас радниками. Тобто, фактично, вони вчили нас, як комунікувати, щоб бути успішними, почутими в рамках Києва і всієї України. І ось, чітко пам’ятаю одну з їхніх настанов, яка полягала в тому, що неважливо мати власні канали комунікації, а важливим є якісний контент. Тобто, якщо він якісний, цікавий, то світські канали обов’язково його візьмуть, не потрібно витрачати зайві ресурси на власні канали. Але настав час Януковича, коли нашу Церкву просто свідомо витіснили і не допускали до суспільних і світських каналів комунікації. Відповідно, у нас – вакуум. Тобто ми маємо що сказати, але ніхто нас не готовий допустити до каналів комунікації. І це стало остаточним переконанням, що потрібно розбудовувати власні».

Отець Ігор зауважує, що в той час вже діяв веб-портал, але вони усвідомлювали, що цього було замало. «І тоді з’явилася ідея телебачення, – веде він далі. – Реальне телебачення було і залишається недосяжним, бо це величезні кошти: студії, передавачі і навіть ліцензія тощо – це все великі гроші. Тому виникла ідея телебачення в інтернеті, тобто реальне телебачення, тільки для того, щоб дійти до споживача інформації, користуємося інтернетом. Але в процесі ця ідея трансформувалася. Тому що одразу після перших днів наших ефірів виявилося, що люди не готові сидіти біля комп’ютера, так, як вони сидять біля телевізора, і безперервно дивитися наші програми. І тому потрібно було це переосмислити». Священик додав, що внаслідок цього переосмислення, «Живе телебачення» набрало тієї форми, яку воно зберігає і дотепер, тобто, це своєрідний “гібрид”: з одного боку, продакшн, що означає виготовлення відеоматеріалів, фільмів, інтерв’ю тощо, а з іншого боку, прямі трансляції літургій, молитви на вервиці, Ісусової молитви й інших подій. Отець Ігор згадав, що 10 вересня, під час Синоду Єпископів УГКЦ у Римі, вони вперше в своїй історії транслювали Божественну Літургію з базиліки Святого Петра.

Молитовне єднання в час пандемії та повномасштабної війни

Окрім цієї пам’ятної трансляції з базиліки Святого Петра, протягом першого десятиріччя існування «Живого телебачення» було й багато інших моментів та подій, коли його засновники та працівники могли з радістю ствердити, що зусилля не були марними. «Наприклад, коли настала пандемія ковіду, і людей закрили вдома, – пригадує він, – а ми уже мали “Живе телебачення”, тобто нам не було потрібно в цій критичній ситуації щось придумувати, думати про те, як людей об’єднати в молитві зокрема, наприклад, напередодні Великодня. У нас відбувалося все дуже планомірно, так, як і перед тим, тобто ми мали заплановані трансляції».

Саме в час ковіду «Живе телебачення» почало щовечора транслювати молитву на вервиці. Так народився проект «Вервиця єднає». «Я розумів, що люди будуть любити цю молитву, – каже отець Ігор, – я сам її люблю, але як священик східної, візантійської традиції, я розумів також, що в нас є ще одна дуже гарна молитва – “Ісусова молитва”. – Ми стартували майже три роки тому, 14 жовтня на Покрову, а вже з лютого почалися щонедільні трансляції “Ісусової молитви”. І так, відповідно, ті люди, які моляться вервицю щодня в будні, ті самі люди почали молитися і навчились молитися “Ісусову молитву”, і сьогодні є така своєрідна молитовна спільнота». Священик додав, що до трансляції «Вервиця єднає» щовечора приєднуються 15-20 тисяч осіб, рекордна кількість була 37 тисяч. Він поділився, що його мрія – побачити 50 тисяч учасників. Розпочати трансляції – за словами о. Ігоря, – «це, справді, була Божа ідея». «Оскільки вона так довго триває і не зменшує своєї важливості, це свідоцтво тільки того, що Бог благословив таку ідею», – каже він.

Керівник Департаменту інформації УГКЦ підкреслює, що вони вкотре переконалися в корисності «Живого телебачення», коли розпочалася повномасштабна війна. «Бо Церква має можливість промовляти до своїх вірних, до зовнішніх аудиторій і, відповідно, має можливість бути почутою, не чекаючи доброї милості, ласки від якихось інших засобів чи каналів комунікації. Маючи свій, ми маємо можливість комунікувати», – каже він.

В пам’яті отця Ігоря також закарбувався момент посвячення студії «Живого телебачення». Подія, за його словами, була пам’ятна, хоча тиха й скромна. Посвячення здійснив Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, і були присутні ще чотири єпископи та кілька працівників «Живого телебачення». Він підкреслює, що і дотепер працівників у них небагато – дванадцять осіб, включно з технічними працівниками.

Трансляції богослужінь – для тих, хто не може прийти до храму

Під час пандемії, коли вірні не мали можливості відвідувати храми та зустрічатися одні з одними, онлайн трансляції різних богослужінь і молитов давали можливість усім вірним підтримувати молитовну єдність. Після завершення пандемії ця можливість залишається для тих, хто через проблеми зі здоров’ям чи інші перешкоди, не може відвідувати церкву. На цьому наголошує отець Ігор Яців, відповідаючи на запитання про те, чи їх не запитують про доречність онлайн трансляцій молитов. «Подібне запитання чи навіть застереження нам ставили на початку, коли ми вирішили транслювати літургії з Патріаршого собору, – відповідає він. – В Патріаршому соборі ми маємо все потрібне для трансляцій: в окремій кімнаті є режисерський пульт, там приходить режисер/режисерка, сідають і звідти транслюють; в стінах прокладені кабелі для телекамер, під’єднуються камери, і все організовано дуже зручно і якісно. І ось, коли ми це організували, були застереження, що ось це, мовляв, забирає людей з храму, бо людям комфортніше сидіти на дивані і дивитися. Моє переконання і розуміння полягало в тому, що ми це робимо для того, щоби дати можливість молитися тим, хто до храму не може прийти. Наприклад, моя мама вже понад 24 років в Італії, і от я завжди мав перед очима свою маму, в якої неділя робочий день, тому вона до храму не може прийти, але вона може молитись онлайн. Подібних жінок і чоловіків у всьому світі на заробітках є дуже багато. Відповідно, це призначене для них. Є також хворі, які не можуть, і є інші обставини. Навіть той, який лінується прийти до храму, але знатиме, що є онлайн і все ж таки собі ввімкне і послухає проповідь чи Євангелію, чи всю літургію, це все таки краще, аніж взагалі не приходити. Він і так би не прийшов через лінивство чи свою якусь неміч, а так він має можливість ввімкнути і послухати».

За словами священика, те саме стосується також і трансляції «Вервиця єднає». «Тобто вона, звісно, не заперечує, і навіть більше того, я б ніколи не хотів, щоб, наприклад, розпалися якісь молитовні парафіяльні спільноти, бо, мовляв, “ось ми тепер молимося онлайн”, ні, це зовсім інша історія», – наголошує він.

Вервиця насправді єднає

Отець Ігор Яців підкреслив, що онлайн трансляція молитви на вервиці має кілька важливих елементів, які надають особливого сенсу цій ініціативі. «По-перше, це єднання в молитві в глобальній Церкві, – зауважує він. – Мені дуже приємно усвідомлювати, що в той момент, в 20:00 за київським часом, в нас моляться люди не лише з різних частин України, але з різних частин світу. Без цієї трансляції вони не мали би нагоди для такої спільної молитви. Так, приватно ми можемо молитися і дуже добре, щоб молилися, але це можливість єднатися в глобальну молитовну спільноту».

Отець Ігор пояснює також, що на кожну трансляцію вони запрошують іншого священика, і трансляція відбувається з іншої парафії, і тому для вірних – це також джерело інформації «про те, як виглядає наша Церква». «Саме тому, – додає отець Ігор, – від початку я свідомо запрошую стати провідниками цієї молитви священиків, які ще не мають храмів, чи які моляться в якихось там бібліотеках, котельнях чи ще десь, тобто не тільки з великих соборів, з величавих храмів, але також тих, які тільки стартують і душпастирюють в складних обставинах. І важливо, щоб вони були представлені, щоб людина, яка приходить молитись, бачила, що УГКЦ – це не лише великий храм, не лише якийсь катедральний собор чи моя парафія, але й є ось такі обставини, і потрібно допомагати, чи фінансово, чи молитвою, і підтримувати такі малі спільноти, які стають на ноги».

Ще один вагомий елемент трансляції «Вервиця єднає», за словами нашого співрозмовника, полягає в тому, що вірні вчаться молитися, бо на початку кожної трансляції провідники молитви дають коротку катехизу.

Не просто інформація

Ми живемо в епоху швидкого розвитку нових технологій і засобів комунікації. Дуже часто, самі засоби комунікації впливають також і на їхній зміст, і перед церковними комунікаторами стоїть великий виклик: з одного боку, старатись іти в ногу за цим розвитком, тобто, постійно навчатися чогось нового, а з іншого боку, не втратити з поля зору своєї основної мети. «Специфіка церковної комунікації, – зазначає керівник Департаменту інформації УГКЦ, – полягає не в тому, щоб просто поінформувати. Церква завжди комунікує задля євангелізації, і це не просто розповісти новини. Йдеться про те, щоб при цьому євангелізувати, тобто допомагати людині пізнавати Господа нашого Ісуса Христа, Який проголосив нам Євангеліє спасіння. Відповідно, уся церковна комунікація скерована на євангелізацію, а не просто на інформацію чи розваги. Тому це постійний процес, який потрібно поглиблювати, що ми й стараємось робити через навчання, тренінги».

Отець Ігор зазначив, що таке усвідомлення спонукало його до рішення навчатися у Львівській бізнес школу при УКУ. Це навчання допомогло йому втілити нові підходи до організації праці, такі як, наприклад, горизонтальна модель. «Ми дуже часто сідаємо за стіл, – розповідає він, – і головне гасло таких наших робочих зустрічей – “Ідея кожного важлива”. Тобто чи ти оператор, чи ти фотограф, чи ти режисерка, чи журналіст, якщо ти щось маєш на серці, якусь ідею, яку можна зреалізувати у форматі відео, тексту, фото, то кажи, ми її будемо обговорювати, слухати, думати, молитись і будемо реалізовувати. І багато інших речей, які ми реалізували, є плодом роботи цілої команди. Це не є, що я щось придумав; більш того, я не відчуваю навіть такого навантаження, що я маю щось постійно придумувати: є спільна робота команди».

Священик вказав також на надзвичайно велике значення досвіду: церковною комунікацією він почав займатися вже понад двадцять років тому як прес-секретар Блаженнішого Любомира Гузара. «І далі ми від прес-служби Глави Церкви виросли до Департаменту інформації всієї УГКЦ, – каже він – і тепер маємо такі інструменти як “Живе телебачення”, бачимо розвиток, який мене, звісно, тішить, і добре, що є в нас дуже хороші люди в команді, ідейні, натхненні, які бажають змінювати світ на краще. І їхня робота є також і служінням, тобто вони радо працюють для того, щоби Церква була почутою».

Відкривати нові горизонти

В час повномасштабної війни, напевно, всі українці, особливо ті, що мешкають за кордоном, зрозуміли, наскільки, на жаль, іноземці мало знають про Україну і також про УГКЦ. Відповідаючи на запитання про те, чи Департамент інформації УГКЦ орієнтує свою діяльність також і на зовнішню публіку, його очільник зазначив, що, по-перше, вони мають англомовну версію офіційного сайту Української Греко-Католицької Церкви. Він також додав, що на «Живому телебаченні» є проекти, які спрямовані не лише на вірних УГКЦ. Йдеться, наприклад, про гуманітарну допомогу, яку іноземці надсилають в Україну під час війни. «Ми розповідаємо, для прикладу, про те, що парафія з Ганновера передала швидку допомогу для лікарні на Львівщині. Це не тільки про нас, не йдеться тільки про те, що це наша парафія чи наша Церква, але йдеться про те, що є приклади допомоги з Німеччини Україні в цій війні. І ці матеріали також є інформацією, зокрема, наприклад, для німців», – зазначає отець Ігор додаючи, що в цей період існує ризик звикання до війни і ослаблення готовності допомагати. «Саме тому, – наголошує він, – потрібно про це постійно розповідати і нагадувати, що війна не закінчена, більше того, вона несе за собою нові жертви, нові випробування, нові кризи. Наближаємось знову до зими і розуміємо, що буде знов подібне, коли в нас не буде світла, коли не буде тепла, коли в нас не буде інтернету і всіх інших речей, бо свідомо знову будуть стріляти і бити по енергетичних об’єктах, щоб нас мучити цією війною ще більше, нас, мирних людей і мирне населення. Тому, розповідаючи про такі приклади через відео, тобто є сюжет, є реліз про це, який перекладений англійською мовою, ми стараємося в такий спосіб інформувати».

Отець Ігор Яців додав, що їхнім пріоритетом залишається внутрішня аудиторія, тобто вірні УГКЦ. «Ми хочемо, щоб принаймні вона була поінформована, щоб вона знала, чим живе Церква, які її стратегії, які її акценти, – наголошує він, – і, що найважливіше, не про інформацію йдеться, а про те, щоб вірні Церкви за нашим посередництвом були євангелізовані, тобто щоб вони знали правди християнської віри, щоб брали до рук Святе Письмо, тому ми маємо кілька рубрик, присвячених Святому Письму, й інші просвітницькі передачі. Наприклад, катехитична школа онлайн – це також гарна ініціатива, яку ми почали під час ковіду і в ній навчаються діти з різних частин світу. Зокрема, в нас була дитина з Мексики, де немає ні парафій наших, нічого. Тобто та дитина не мала би жодних шансів пізнати правди християнської віри своєю мовою, у свої традиції. А завдяки такій катехитичній онлайн школі така можливість існує».

Хто знає, можливо, ця дитина в Мексиці потім зможе розповісти про Україну та про свою Церкву великій кількості людей в тій країні…