Часто ми зустрічаємося із різними людьми стереотипно, із певними упередженнями. За словами владики Венедикта Алексійчука, такий підхід не дозволяє нам зустрітися не лише із справжніми людьми, але й з справжнім Богом, який цих людей посилає у наше життя. Про це — у черговому духовному роздумі єпископа Єпархії Святого Миколая Чудотворця із осідком у м. Чикаго (штат Іллінойс, США).
Зустрічаючись з людьми, ми часто сприймаємо їх стереотипно. Бо так сталось, що в якусь хвилю свого життя, ми склали своє враження про цих осіб, а ще гірше, коли хтось нам його «уклав». І ми знову й знову дивимося на них через цей стереотип, немовби виймаємо їхню фотографію з минулого.
Маючи таке бачення, ми не даємо людині розвиватись і змінюватись, немовби кажучи: «я вже маю свою думку про тебе». Ми несвідомі того, що людина могла за цей час змінитися багато разів як у кращий, так і в гірший бік.
Також дуже рідко цінуємо людей, які з нами саме тепер. Частіше думаємо про осіб, яких уже немає або ж яких ще немає.
Фундаментальною трудністю є те, що не усвідомлюємо собі, що наше життя — єдине і неповторне. Живемо так, немовби жили вічно. Не цінуємо його, як і того, що маємо саме в цю мить. Важливо пам’ятати, що кожну людину дав Бог. Коли ми дійсно глибоко досвідчимо ту чи іншу зустріч з людиною, то остаточно зможемо зустріти Господа, який «стоїть» за всіма цими особами. Коли ми не випрацювали в собі здатності правдиво зустрічати людей, то ніколи не зможемо зустріти Бога, який дає нам цих людей.
Зустріти як людину, так і Бога можна лише в реальності. Не в минулому, не в майбутньому, але лише тепер.
† Венедикт Алексійчук,
єпарх Чиказький
