Аліні всього двадцять років, та попри юний вік вона знайшла своє покликання — допомагати іншим пізнати себе. У нашому інтерв’ю вона ділиться аспектами волонтерства на курсі арттерапії для діток у Гончаренко центрі та розповідає історію створення простору «OSOBLYVI», що діє для молоді в Івано-Франківську.
Про арттерапію та її мету
У Гончаренко центрі ми проводимо час з дітками та допомагаємо їх адаптуватися й розкрити свої емоції через мистецтво. Наші заняття — це не просто творчі завдання, малювання або аплікації, а повноцінна психоемоційна підтримка дітей. Вони побудовані таким чином, щоб допомогти дитині поповнити ресурси, соціалізуватися та знайти нових друзів. Вікова категорія малюків, з якими працюємо, від 4 до 8 років.
Арттерапія виступає комплексним рішенням, яке допомагає підтримувати психоемоційний стан дітей, адже у творчості ми можемо несвідомо виражати ті емоції, які насправді відчуваємо.
Багато діток приїхали до нас з різних міст, які є окупованими чи зазнають постійних обстрілів, і наше завдання допомогти їм висловити свої емоції та надати підтримку й дружній, комфортний простір, де вони зможуть бути собою. Також маємо діток з особливостями — аутизм, гіперактивність чи посттравматичний стресовий розлад. Така малеча потребує правильного підходу, але вони всі знають, що їх люблять та приймають.
Особливості у роботі з дітками
Особисто для мене найважче у роботі з дітьми — привернути увагу. Адже є дітки, яким треба пояснити правила дисципліни. Кожне наше заняття розпочинається з правил, які ми встановлюємо, а якщо ж їх забувають, то про них нагадуємо. Щоб дитина захотіла тебе слухати, ти маєш бути для неї авторитетом.
«Найприкольніше» — це їхня віддача. Коли після звичної діяльності дитина підбігає до тебе й починає обіймати чи дарує малюночок зі словами «Це вам для гарного настрою», то це дуже цінно. Я маю вже, мабуть, вісім малюнків. Коли вони танцюють, а їх очі сяють, або ж просто розмовляють з тобою, ти хочеш робити для них більше.
Як відбувається заняття?
Наше заняття розпочинається зі знайомства, бо приходять нові учасники, або ж дітки забувають кого як звати. Для цього переважно беремо іграшку, представляємо її та знайомимо з іншими. Малеча ж розказує скільки їм років та що вони найбільше люблять. Далі ми пояснюємо їм тему й налаштовуємо на програму. Дивимося мультики чи відео, які їх зацікавлять до вивчення теми. Згодом — розвиваючі ігри та безпосередній процес творчості, який постійно змінюється — малювання, ліплення, нейрогімнастика чи аплікації. Пізніше повторення та закріплення знань в інтерактивній формі, а насамкінець переходимо до улюбленої частини діток — руханки й танці.
Виклики війни
Кожна дитина, якій довелося бачити обстріли, подорослішала. Деякі діти взагалі не усміхаються, з них дуже важко «витягнути» посмішку. Судячи з тих діток, які прийшли до мене, то можу сказати, що спочатку малюки бувають дуже замкнені, а вже заняття за заняттям починають проявляти себе. До прикладу: на першому уроці вони просто сидять на своїх кріслах та не долучаються до танців, на третій раз вони помаленьку починають говорити з нами, а на п’ятій терапії вже бігають, дуркують та сміються.
Про проєкт «OSOBLYVI»
Інноваційний хаб «OSOBLYVI» ми створили разом з Іриною Михавчук, моєю подругою, з якою познайомилися на волонтерському проєкті «Лікар-свято», що діє при факультеті психології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Мета цього проєкту полягає в тому, щоб приносити діткам, які перебувають у лікарнях чи психологічних центрах, свято й подаруночки та проводити з ними час. Ми одразу знайшли спільну мову з Ірою та легко створили розважальну програму для діток, бо обидві мали досвід проведення бансів у таборі «Веселі канікули з Богом».
У спільних захопленнях ми знайшли ідею створити простір, де молоді люди могли б бути собою. Так з’явилися «OSOBLYVI». Свою назву трактуємо так: кожна людина є унікальною та особливою. Тому наш проєкт створений для того, аби люди показали свою особливість та сильні сторони й виходили із зони комфорту. Досить часто стикаємось з людьми в яких низька самооцінка й комплекси; людьми, які себе недооцінюють та знецінюють; людьми, які обирають бути осторонь замість того, щоб проявляти свою цікаву особистість. Ми бачимо талановитих людей, але вони бояться проявлятись, бо думають про несхвальну думку інших.
Тренінги й плани
Від нас залежить, яке ми майбутнє збудуємо. Молодь має усвідомлювати свою важливість та змінювати світ навколо себе, об’єднувати та надихати інших. Наша мета — направити молодь частіше робити добрі справи, покращити навички спілкування у соціумі та заохотити пізнавати нове. Тренінги – це наша душа. Тут ми спонукаємо до саморозвитку, мотивуємо, ловимо інсайти, ділимося своєю творчість, співаємо чи читаємо вірші. Ми поважаємо особисті кордони як дівчат, так і хлопців та не боїмося розмовляти на важливі теми.
Квартирники та тренінги ми проводимо постійно, наразі плануємо проводити арттерапії та розширювати тематику. Остання наша зустріч – «Вечір українських традицій» – була присвячена поглибленню знань про нашу культуру та історію. Ми більше дізнались про косівську кераміку, говорили про внесок Сергія Параджанова в українське кіномистецтво, відчули атмосферу карпатської гостинності, смакуючи чаєм та сирами, а також вдосталь наспівалися під гітару.
Про виклики й благодійність
Основна наша проблема — відсутність приміщення. Поки було тепло, ми проводили заходи на свіжому повітрі, зараз гостюємо в закладах. Мріємо назбирати кошти на власний простір, а частину всіх благодійних внесків передаємо на потреби Збройних Сил України. Зараз маємо плани співпрацювати напряму з військовими та долучатися до зборів.
Розмовляла Марія ІВАНЦІВ
