В Українському музеї Нью-Йорка 28 жовтня в межах виставки робіт художниці Марії Примаченко відбудеться серія заходів, присвячених українській культурі та мові.
Про це Суспільне Культура розповіла очільниця волонтерського проєкту “Р.І.Д”Іванка Світляр, яка виступить з лекцією про середньополіський діалект у підписах до картин мисткині.
“Загалом український музей Нью-Йорка дуже дбає про те, аби постать пані Марії була висвітлена різносторонньо і максимально яскраво для іноземної аудиторії. Тож там проводиться серія заходів, і моя відповідальність — розповісти про діалектну природу назв робіт”, — зазначає Світляр.
Вона зауважила, що Примаченко унікальна не лише в тому, що продовжила народну традицію у сюжетах і образах, у кольоровому зображенні, але й у тому, що протягом усього життя залишалася носійкою середньополіського діалекту.
“Вона мала унікальні умови для того, щоб вирости й зберегти свою мову максимально незайманою, неторканою. Вона постійно залишалася у своєму мовному ареалі”, — додає Світляр.
Через те, що Примаченко у дитинстві захворіла на поліомієліт, вона завершила тільки 4 класи школи, що дозволило художниці вивчити літери і мати можливість записати те, що вона чула, а не послуговуватися літературною нормою.
Було б вау змінити наратив про “неграмотну Марію, котра закінчила лише 4 класи”, а натомість заговорити про “хранительку народного мовлення Полісся”, якою вона й була.
Світляр зазначає, що співпраця проєкту “Р.І.Д” та Українського музею почалася кілька місяців тому. Команда проаналізувала назви частини картин, що виставлятимуться, написала вступ до каталогу і розробила брошуру, яка пояснює природу робіт мисткині. Зокрема, велику роль відіграла Юлія Мартинишин, яка займається дослідженням картин Примаченко і також нині перебуває в США.
Іванка Світляр додала, що нині діалектні назви картин ще не каталогізовані, діалектизми із заголовків в процесі дослідження, а музеї досі перекладають назви згідно з літературною нормою — тому роботи ще багато.
“Зараз ми стали помітніші на світовій карті і є велика увага до української ідентичності, української культури, української мови. Велетенська кількість людей почали вивчати українську мову і популяризувати за кордоном”, — зауважує дослідниця.
Тому, за словами Світляр, важливо показувати, що українська мова — це не лише те, що є в словниках, і що, приїхавши в регіони, можна почути різні версії, і це не недолік, а мовне багатство.
