Отець Миколай Микосовський, ієромонах Чину святого Василія Великого, донедавна служив у Литві та разом з іншими братами й отцями-василіянами допомагав українцям. Зараз він повернувся в Україну та розповів про непрості часи в Литві й допомогу землякам.
«Перед тим, як поїхати до Литви, я майже п’ять років служив у Харківській області в смт. Покотилівка, де знаходиться наш Свято-Покровський монастир, є греко-католицька парафія. Там я багато працював з молоддю,— розповідає отець Микосовський. — Згодом до нас зателефонував настоятель нашого василіянського монастиря у Вільнюсі, отець Микола Козелківський. Я колись разом з ним був у Канаді».
Настоятель попросив, аби отець Микола допоміг у роботі з дітьми та молоддю. Повідомивши протоігумена, отримавши благословення і дозвіл, отець Микола у 2021 році поїхав до Литви.
Адаптуватися після теплої Харківщини у Литві було непросто, бо там часто були дощі, сирі зими. Та час минав, була праця, щоденні молитви, нова країна, інша мова. Отець Микола із зацікавленням та радістю вивчав старе місто, бо греко-католицький храм знаходився у центрі Вільнюса і був єдиним на всю Литву.
«Кілька днів перед повномасштабним вторгненням росії в Україну для мене навіть у Литві були дуже тривожними, — пригадує ієромонах. — Нам говорили, що таке може бути, проте не хотілося вірити, що це станеться. За місяць перед війною я прилітав в Україну, було багато ворожого війська на кордонах, та й в цілому обстановка була напруженою».
Уже після початку війни дуже-дуже багато литовців зголосилися допомагати воякам, людям, які змушені через воєнні дії полишити свої оселі, приносили одяг, продукти, засоби гігієни, побутову хімію. Принесене отці-василіяни складали в парафіяльному будинку, а згодом роздавали новоприбулим біженцям.
Першими приїхали в Литву люди з Харківщини, Київщини, Одещини. Їх селили в колишній готель, який належав василіянам. Згодом його передали римо-католикам. Коли біженці зверталися в Карітас, їх з березня 2022-ого направляли туди жити. Отці-василіяни відвідували біженців, розповідали, що вони українські священники, пропонували духовну допомогу. І донині там живуть українці. Збирали отці-василіяни в Литві віск на окопні свічки, кошти на автомобілі для військових, генератори. У храм приходили військові-українці, які були в Литві на навчаннях.
…Допомагали українцям і представники литовської влади. Ті, хто потерпів від війни, мали та мають можливість скористатися різними програмами, як от безкоштовний проїзд у транспорті всіх великих міст держави, раз на місяць за спеціальними карточками можна взяти продукти. Також можна безкоштовно відвідувати гуртки, спортивні секції, зали.
У Вільнюсі на базі одного із закладів вищої освіти заснували Український центр. Там збираються українці, спільно проводять час, обмінюються новинами, просто… розмовляють. А ще на базі бібліотеки відкрили «Українську полицю».
Отець Миколай надав туди свої авторські книги. Священник також надав літературу в Український центр, сформував парафіяльну бібліотеку. Із книгозбірні брав ті книги, яких було по кілька примірників, та відвозив в українську школу.
Отець Миколай зазначає, що чимало українців в Литві вже добре адаптувалися, вивчають або вивчили мову. Цікаво, що для того, аби там працювати, варто вивчити мову. Для цього існують курси. Священник сам їх відвідував та навчався, бо відомо, що ніколи знання ще однієї мови не буде зайвим.
Щодо труднощів, з якими стикаються українці в Литві, це те, що непросто знайти добру роботу, а також там дороге житло. На початку війни литовці часто безкоштовно надавали прихисток українським біженцям, але через кілька місяців людям уже треба було платити за помешкання. Жити можна і за менші ціни, але в маленьких містечках та селах. Проте там важко з роботою.
Зрештою, чимало біженців виїхали або далі в Європу та за океан, або повернулися додому. Людям, навіть, якщо їм і допомагають суттєво, хочеться додому.
«Багатьом було психологічно важко, і ті — повернулися, — розповідає отець Микосовський. — Люди просили благословення на дорогу та додавали, що дуже хочуть, аби ми молилися за них, за Україну, за наших захисників. Також приємно, коли я зустрів у Литві своїх колишніх парафіян з Харківщини. Дякую Богові, що вони живі, здорові та в безпеці. Часто ми спільно молилися за нашу перемогу».
До речі, ще до повномасштабного російського вторгнення в Україну в нашу церкву приходило чимало українців, переважно це були студенти і ті, які поїхали працювати. Були люди з Івано-Франківщини, Львівщини, Закарпаття, Вінниччини. Також українці жили і в інших великих містах Литви: Каунасі, Клайпеді, Панєвєжесі. Отці василіяни почали їздити в ці міста. Брати римо-католики надавали та надають їм храми для проведення Богослужінь.
Сабіна РУЖИЦЬКА
