#НазустрічРіздву — це авторський духовний медіапроєкт владики Богдана Дзюраха, апостольського екзарха для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії. У ньому єпископ прагне спільно із усіма людьми доброї волі благодатно та ефективно переживати кожен день Різдвяного посту на шляху до світлого празника Воплочення Божого Сина. Тому з усіма своїми фізичними та духовними силами вирушаймо у спільну мандрівку віри із владикою Богданом!
«Шукайте Господа, і житимете;… Добра шукайте, не зла,
щоб могли жити і щоб Господь, Бог сил, був з вами»
(Ам. 5, 4.14)
Мудреці зі Сходу, які крокують дорогою у пошуках новонародженого юдейського Царя, є образом численних людей, наших сучасників, яких нераз називають «шукаючими». Такі люди не спішать ідентифікуватися із «вибраним народом», з конкретною конфесійною спільнотою, проте нераз виявляють дивовижну відкритість і щирість у своїх пошуках. При цьому вони на початках своєї мандрівки не завжди шукають Бога, а, радше, йдуть за невиразною тугою серця: за автентичністю, за красою, за істиною, за добром. Тому чимось логічним — з перспективи мудреців — було те, що вони у своїх пошуках прийшли в Єрусалим і скерували свої запитання до можновладця Ірода.
Втім, їхня щирість і відкритість стали для Бога достатньою основою, щоб Бог дав себе їм пізнати і об’явив себе в бідній Дитині на периферіях юдейської столиці, у Вифлеємі. На них справдилося пророцтво, сказане Ісаєю: «Я дав приступити до мене тим, що про мене не питали. Мене знайшли ті, що мене не шукали. Я говорив: „Ось я, ось я!“ — до народу, що не взивав мого імени» (Іс. 65, 1).
Цікаво, що на це пророцтво покликатиметься святий Павло, який вболіватиме над невірством власного народу, в той час як погани масово відкриватимуться до Христової благовісті, що її проголошують апостоли по всіх кінцях землі: «Та не всі послухали Євангелії. Бо Ісая каже: „Господи, хто повірив тому, що ми чули?“… Та я питаю: Хіба вони не чули? Таж — „по всій землі рознісся їхній голос, їхні слова в кінці світу.“ А Ісая насмілюється і мовить: „Знайшли мене ті, що мене не шукали. Я об’явився тим, що про мене не питали“. До Ізраїля ж каже: „Увесь день я простягав свої руки до неслухняного й упертого народу“» (Рим. 10, 16–18.20–21).
Небезпекою для релігійної спільноти у всі часи є переконаність у власній непомильності, впевненість у ексклюзивному посіданні істини та небажання знову і знову вирушати у дорогу, у внутрішню мандрівку задля глибинного навернення, наближення до істинного Бога. Великою спокусою для віруючих всіх часів є спроба заховатися за фасадами і за дверима величних храмів, за заспокійливою статистикою чи за розбудованими адміністративними структурами, замість того, щоб щиро і смиренно у кожному поколінні знов і знов ставати на дорогу оживлення і поглиблення своєї віри, першим кроком на якій завжди є навернення і щире покаяння. Христова проповідь починається саме із цього заклику: «Сповнився час і Царство Боже близько. Покайтеся і вірте в Євангеліє!» (Мр. 1, 15).
Ісус народився у Вифлеємі — заледве 8 км. на південь від Єрусалиму! Царство Боже було так дуже близько до мешканців Єрусалиму! І тим не менше, ані Ірод, ані книжники-експерти у Священному Писанні, ані духовні лідери Ізраїлю не вирушили у дорогу, а тому — розминулися з Новонародженим Месією. Бог може бути дуже близько, але спасенної зустрічі так і не відбудеться, якщо людина зі свого боку не спроможеться зробити бодай маленький, але щирий крок назустріч!
Щоб нас спонукати до навернення, до руху, щоб запросити нас в дорогу до поглиблення духовного життя, Господь в своєму Провидінні може використати зовсім несподівані обставини, які спонукатимуть нас до призадуми, ставитимуть нам, можливо, незручні запитання та кликатимуть нас в дорогу, до переміни, до навернення.
Таким Божим запрошенням в дорогу є, поза сумнівом, сучасна пандемія. Роздумуючи над долею Церкви в наших непростих часах, відомий чеський душпастир і філософ-дисидент Томаш Галік пише так: «Можливо цей час порожніх будівель храмів символічно виявляє приховану порожнечу церков і їх ймовірне майбуття, незважаючи на те, що вони роблять серйозні спроби показати світові цілковито інше обличчя християнства. Ми думали забагато про навернення світу і мало — про навернення себе самих: не про просте вдосконалення, а про радикальний перехід від статичного „буття християн“ до динамічного „становлення християн“… Можливо, нам слід було б сприйняти теперішнє утримання від релігійних служб і діяльності Церкви як кайрос [благодатний час Божих відвідин], як нагоду зупинитися й заглибитись в ґрунтовні роздуми перед Богом і з Богом. Я переконаний, що настав час подумати над тим, як продовжити шлях оновлення, яке Папа Франциск вважає необхідним: не спроби повернутися до світу, який вже більше не існує, ані не покладатися на зовнішні структурні реформи, а радше започаткувати шлях до осердя Євангелія, „подорож до глибин“» (Т. Галік, Християнство в часи пошесті).
Молитва
О Господи, що кличеш нас в дорогу — до повноти життя, до зустрічі з Тобою. Дай нам відкрите і чуйне серце, що буде здатне розуміти Твою мову і Твої знаки. Пошли нам мудрість з неба, щоб розпізнати час Твоїх відвідин. Навчи нас не боятися виходити за межі власного комфорту і йти за Твоїм голосом, щоб стати живими свідками Твого народження у нинішньому світі — у нас і через нас. Амінь.
† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії
