3 грудня світ відзначає 301-й рік від дня народження Григорія Сковороди, що став символом мудрості українського народу. Він говорив вісьмома мовами, багато мандрував, цінував свободу, пропагував толерантність, не дозволяв собі впадати у відчай, мав свої секрети краси та кожного дня вчився у цього світу. Ми вибрали сім фактів про мандрівного філософа та поета, чия творчість вже три століття не втрачає своєї актуальності.
Був з козацької родини
Майбутній письменник народився 3 грудня 1722 року на Полтавщини в сотенному містечку Чорнухи в козацькій родині ще з дідів-прадідів. Батьки Сава та Пелагея любили й поважали одне одного, вирізнялися чесністю, правдивістю, гостинністю і набожністю, працювали на землі та мали власну винокурню.
Вчився щодня
Після закінчення чотирирічної школи у Чорнухах, 11-річний Григорій вступив у Києво-могилянську академію, навчання у якій на той час тривало 12 років. Він так і не здобув науковий ступінь, але отримав різносторонні знання, які стали підґрунтям для його подальшої самоосвіти. Сковорода завжди багато читав та спілкувався, а за 10 років у Києво-могилянській академії та 5 років мандрів Європою вивчив латинську, грецьку, польську, німецьку, французьку, італійську, давньоєврейську мови, а також розумів угорську. Йому пропонували прийняти духовний сан, але він відмовився від богословської кар’єри, бо не приймав ритуальний бік віри й не розділяв погляди московського православ’я, які ділили людей на класи, прикриваючи це вірою, а кріпацтво пояснювали Божим гнівом. Сковорода це засуджував, а тому швидко став персоною нон ґрата та був звільнений з посади викладача, проте не припинив і далі вивчати Біблію та прагнути духовного самовдосконалення. Самопізнання вважав головним сенсом людського існування і присвячував цьому кожен день життя.
Ділився знаннями, як бути щасливим і успішним
Сковорода був талановитим освітянином. Кар’єру педагога він розпочав у колегіумі в Переяславі, потім у Харківському духовному колегіумі, був вчителем у родинах шляхтичів, викладав усе – від грецької мови до релігієзнавства. Його всюди запрошували, дуже поважали й цінували за розум та талант викладання, але не завжди витримували, бо він був некерованою людиною з власними принципами та поглядами на навчання, нехтуючи освітньою програмою закладу. Так він вигадав власну систему оцінювання – замість балів давав стислі й влучні характеристики: учнів, які схоплювали все на льоту, називав “зверок вострий”, хороші відповіді – “вельми тямкий”, а якщо тексту було забагато і не в тему, то “повне безглуздя”. Попри ці безжальні фідбеки, учні його любили за щирість та абсолютну відкритість, бо часто він вів з ними розмови про важливе – як вибирати друзів або уникати сварок, вчив не зубрити, а любити науку, бо ця любов до знань буде живити багато років і не давати старішати, радив розвивати свої таланти, а не йти всупереч долі. Завдяки такому підходу багато його учнів стали успішними й так само вболівали за освіту в Україні, як і сам філософ. Так, на пожертви від учнів та знайомих Сковороди, була зібрана велика сума грошей, яка дозволила збудувати Харківський університет.
Скульптура Сковороди – майже єдине, що вціліло після того, як в травні російська ракета розбомбила музея філософа на Харківщини. До 11 грудня її можна побачити на виставці в Українському домі
Відстоював права людини
Григорій Савич не ділив людей на багатих та бідних, ніколи не лестив тим, хто при владі, не спокушався на посади та статки й завжди відстоював права людської особистості. Він вважав, що чесність перед собою та пошук правди – ключ до справжнього щастя, але непосильна для людини ноша, бо правда проявляється на цьому світі в різних формах. Нетерпимість до тих, хто має іншу думку, вважав гріхом, а для релігійної нетерпимості не знаходив виправдання. Сковорода був вимогливий до себе і надзвичайно лагідний та толерантний у ставленні до інших.
Мав секрети краси та молодості
Сковорода мав свої секрети краси та охоче ділився ними з учнями. Спав по чотири години та вставав на світанку, при цьому завжди був бадьорим. Він дуже багато ходив пішки, а влітку переважно проводив час на природі. Григорій Савич був вегетаріанцем – не вживав риби та м’яса, бо воно “розпалює плоть”, вважав, що в молодому віці варто їсти більш прохолодну їжу, а з віком – теплішу, але всього повинно бути потрохи. Радив не зловживати алкоголем, але був поціновувачем гарних вин і просив друзів привезти з Європи пармезану.
Музику та дружбу вважав ліками для ментального здоров’я
Григорій Сковорода, на відміну від інших своїх сучасників, закликав дбати не тільки про душу, а й тіло, розуміючи, який тісний між ними зв’язок, та наскільки важливим є здоров’я у житті людини. Він писав, що тривожні роздуми викликають “передчасне старіння, коли не щось гірше”. Музику вважав “ліками в скорботі, втіхою в печалі, забавою в щасті” і сам грав на сопілці, флейті, скрипці, бандурі та гуслях. Радість вважав запорукою ментального здоров’я, а джерелом радощів називав дружбу. Таким другом та однодумцем для нього став його учень – Михайло Ковалинський, який згодом напише “Житіє Сковороди”, найпотужнішу біографію письменника, і тим самим збереже пам’ять про видатного українця.
“Світ ловів мене, та не упіймав”
На всіх відомих нам портретах Григорій Савич – чоловік з виразними рисами обличчя, стрижений під горщик. Насправді ніхто достеменно не знає, який вигляд він мав, бо ці роботи були написані з ніби-то прижиттєвого портрета письменника, існування якого нічим не підтверджена. А ще Сковорода був настільки непересічною особистістю свого часу, що про нього склалося безліч легенд, а його творчість має стільки прихованих сенсів, що кожного разу можна відкриваті абсолютно нового Сковороду, а от вхопиті і осягнути – неможливо.
