7 грудня 1900 року народилася неперевершена українська художниця Катерина Білокур — мисткиня-самоука, яка почала малювати вугіллям на стіні власної хати і якою згодом захоплювався Пікассо та знав увесь мистецький світ.
“Украла в матері шматочок білого полотна та взяла вуглину… І я намалюю з одного боку полотнини що-небудь, надивлюсь-намилуюсь, переверну на другий бік — і там те саме. А тоді виперу той шматочок полотна — і знов малюю… А одного разу… намалювала не краєвид, а якихось видуманих птиць… Мені було радісно на душі від того, що я таке зуміла видумати! І дивилася на той малюнок, і сміялась, як божевільна… “
Катерина Білокур казала, що картини народжуються в неї в голові, — і хоч куди вона йшла, хоч що робила, картини ці прямували за нею й ніби змушували малювати. Малюнок був її великою пристрастю, і це відчувається, коли дивишся на роботи Білокур — пишні півонії, делікатні польові квіти, насичені, мов живі, натюрморти з кавуном. Її роботи справляють на глядача фантастичне враження, вони зачаровують.
ДІм-музей Катерини Білокур в Богданівці
Катерина Білокур народилася в селянській родині в Богданівці, нині це Київщина. Перші малюнки робила з підручних матеріалів: малювала вугіллям, що знаходила в мами на кухні, на тканині, або просто на землі звичайною паличкою. Вона не мала шкільної освіти, в 1922 році, коли їй було 22 роки, намагалася вступити до Миргородського технікуму художньої кераміки, та її не прийняли. За кілька років це знов повторилося — вже коли Катерина намагалася вступити до театрального коледжу в Києві.
Брак освіти не завадив Катерині Білокур працювати. Відомі історії, коли художниця йшла пішки в сусідні сіла, аби намалювати тамтешні півонії. Квітів вона ніколи не зривала, вважала їх живими істотами — тому працювала з мольбертом просто в полі чи у власному саду.
Особливу роль у її долі відіграла відома оперна співачка Оксана Петрусенко. В 1940 році Білокур написала їй листа й додала до нього свій малюнок калини. Малюнок так вразив співачку, що та знайшла Катерину, щоб познайомитися з талановитою художницею особисто. В 1940 році в Полтаві завдяки активності Петрусенко відбулася персональна виставка Білокур. Після цього доля стала до Білокур прихильною: її виставки тривали в усьому Союзі, а 1954 року вона взяла участь у Міжнародній виставці в Парижі, де її роботами захопився Пікассо. “Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї весь світ”, — казав він.
Останніми роками в України вийшло кілька фундаментальних праць, присвячених творчості Катерини Білокур. Найцікавіші — у видавництві “Родовід”. Так, видання “Я, Білокур Катерина Василівна” — справжнє дослідження архіву художниці в Яготинському державному історичному музеї та його філіалах, Яготинській картинній галереї і Меморіальному музеї-садибі Катерини Білокур у Богданівці. Малюнки, листи, щоденники та перші замальовки — “Я, Білокур Катерина Василівна” занурює нас у фантастичний всесвіт цієї талановитої жінки. Ще одна книга, варта уваги — “Катерина Білокур. Малярство і проза”. Зокрема, її автори розповідають про те, що, окрім живопису, Білокур цікавили різні види мистецтва — театр, музика, література, прикладне мистецтво… Білокур грала в сільському театрі, робила декорації до вистав. Була вона й талановитою оповідачкою — Білокур писала оповідання про своє село, описувала життя навколо:
“Баба Ганна злізла з печі, стала на припічку й дивилася то на нас, то на тітку Марусю й мовчки запитувала “Чи це п’яні, чи божевільні?”. А тітка Маруся стояли посеред хати у валянках, у ватянці й теплій хустці з відром і мискою в руках”.
Цей уривок з оповідання “В селі Богданівці”, опубліковано в книжці “Катерина Білокур. Малярство і проза”.
“Поле у колгоспі”, 1949
“Квіти на блакитному тлі”, 1942
“Квіти біля паркану”
“Котики”, 1950
“Цар-колос”, 1949
“Будинок в Богданівці”, 1955
“Натюрморт, кавун, морква, квіти”, 1951
“Півонії”, 1946
“Натюрморт з буряком”, 1959
Фото: Національний музей українського декоративного мистецтва
