13 грудня виповнюється 146 років від народження українського композитора та громадського діяча Миколи Леонтовича. Його різдвяна колядка “Щедрик” стала символом новорічних свят у всьому світі, найбільш популярна в англомовному аранжуванні як Carol of the Bells.
Суспільне Культура зібрало найцікавіші факти з історії життя митця від створення “Щедрика” і натхнення Миколою Лисенком до історій про хор на Донбасі та пророцтво смерті композитора.
Музичне дитинство та династія священників
Микола Леонтович народився 13 грудня 1877 року в селі Монастирок Брацлавського повіту (зараз Немирівська громада Вінницької області) в сім’ї сільського священика Дмитра Феофановича Леонтовича. Цікаво, що в роду Леонтовичів було п’ять поколінь священників, і сам майбутній композитор також продовжив родинну династію.
Проте у сім’ї Леонтовичів також панувала любов до музики. Мати — Марія Йосипівна мала гарний голос і часто співала українські народні пісні, брат і сестри також із дитинства вчилися музики й згодом стали співаками та музикантами. Проте початкову музичну освіту Леонтович здобув саме від батька Дмитра, який чудово співав, грав на цитрі, скріпці, гітарі, балалайці, віолончелі та деякий час керував хором семінаристів.
“Він був у дитинстві допитливим та кмітливим. Любив бавитися у диригента з братами та сестрами. Батько Миколи Леонтовича – отець Димитрій — казав, що «малий Микольця», ще не вміючи говорити, співав. Микола Леонтович дуже любив музику”, — розповідає Ольга Прокопенко, працівниця музею Леонтовича.
У 1887 році Леонтович почав навчання у Немирівській гімназії, але вже наступного року, через фінансові труднощі, батько перевів хлопця до Шаргородського початкового духовного училища. У цьому училищі Микола Леонтович вивчив спів за нотами й здатний був вільно читати складні партії в церковних хорових творах.
У 1892 році Микола Леонтович почав навчання у Подільській духовній семінарії в Кам’янці-Подільському. Там він студіював теорію музики, техніку хорового співу та вчився грати на скрипці, фортепіано та інших музичних інструментах. У той же час він починає працювати над обробкою народних мелодій, звертаючись до робіт Миколи Лисенка як прикладу для власної творчості.
Батьки Леонтовича бажали, щоб хлопець продовжив сімейну традицію та став священником. Проте після закінчення семінарії у 1899 році Леонтович відмовився від духовного сану, кілька років працював вчителем у сільських школах і водночас самотужки удосконалював свою музичну освіту. Любов до музики залишалася з ним всюди — навіть під час вчителювання Леонтович організовував літературно-музичні вечори з учнями.
Життя на Донбасі та культовий “Щедрик”
У 1901 році Леонтович видає перший збірник пісень з Поділля, а вже у 1903 році — другий збірник подільських пісень, який він присвячує Миколі Лисенкові.
Восени 1904 року композитор переїздить на Донбас і влаштовується там викладачем співу та музики у місцевій залізничній школі. Вже наступного року, під час революції, Леонтович організував хор робітників, який виступав на мітингах. Однак його діяльність привертає увагу поліції, тож Леонтович повертається на Поділля (місто Тульчин), де продовжує викладати музику і спів у єпархіальному жіночому училищі для дочок сільських священників.
З 1909 року Леонтович починає навчання під керівництвом відомого теоретика музики Болеслава Яворського (якого він періодично відвідує у Києві та Москві). У той же час композитор починає створювати багато хорових обробок (“Піють півні”, “Мала мати одну дочку”, “Дударик”), серед яких з’являється і славнозвісний “Щедрик”.
Існує окрема версія, що “Щедрик” був першочергово написаний як домашнє завдання. Оскільки Леонтович займався з Болеславом Яворським, частина дослідників припускає, що відома композиція була спробою відродити і творчо переосмислити найдавніші шари українського обрядового фольклору.
У 1916 році з хором Київського університету Леонтович виконує свою обробку “Щедрика”, яка принесла йому великий успіх у київської публіки. На той момент це була вже четверта редакція твору.
У жовтні 1921 року композицію представили на концерті у Карнегі-Голлі в Нью-Йорку. А в 1936 році, Пітер Вільховський, працівник радіо NBC, створив англійську версію тексту до “Щедрика”, відому як Carol of the Bells. Ця версія поширилась під новою назвою, зробивши українську мелодію всесвітньо відомою. При цьому період із 1919 по 1921 роки, коли твори Леонтовича набули популярності у Європі, був одним із найбідніших етапів у житті композитора — йому не вистачало грошей навіть на харчування чи одяг.
У 1901 році, працюючи вчителем у духовному училищі в селі на Вінниччині, Микола Леонтович зустрів свою майбутню дружину Клавдію. Дівчина приїхала гостювати до родичів, сама була донькою священника (родом із села Підлісся) і навідалась у це училище.
“Мені довелося бачити та читати копії декількох листів. Звісно, скласти повноцінне враження про їхні стосунки за самим лише листуванням досить складно, але, прочитавши їх, деякі висновки зробити можна. Так, Леонтович у листах дуже емоційний та не приховує своїх почуттів до дівчини. З контексту цих листів зрозуміло, що Клавдія до нього була набагато прохолоднішою. Однак вона йому таки писала. І слід зауважити, що поштове відділення, з якого дівчина надсилала Леонтовичу листи, було тоді аж у Заславі, а це добрячий десяток кілометрів від Підлісців, який треба було Клавдії подолати, щоб їх відіслати. Тож почуття з її боку також були”, — каже Володимир Федотов, голова громадської організації “Товариство культурної спадщини «Заслав’є»”, звідки походила Клавдія.
Вже через рік після знайомства пара побралась, мали двох доньок — Галину та Євгенію. Клавдія виявляла надзвичайну турботу про свою родину і взяла на себе всі побутові обов’язки. Як дружини багатьох відомих митців, Клавдія стала тією самою опорою для Леонтовича, забезпечуючи йому основний комфорт та умови для плідної праці. Наприклад, композитор часто відвідував різні села з великою валізою, в яку збирав народні твори, а потім увечері, повертаючись додому, сідав за фортепіано, щоб перевести отримані враження в ноти. Під час цього процесу дружина завжди приносила йому чай та закуски, щоб той не забув поїсти.
“Ось за ним (фортепіано) в сувору зиму сидів у холоді батько. Закутає ноги ковдрою, хукає на пальці й грає, грає, наче не помічає жорстокої дійсності. Для нього існувала тільки музика. Мама створила максимальні умови для його творчого спокою і настрою. Вона, очевидно, розуміла, ким є і ким залишається Леонтович для України”, — згодом згадувала дочка Леонтовичів.
Смерть від рук радянської влади
Наступного дня, 21 січня, після того як він відвідав Надію Танашкевич, Леонтович збирався у Марківку. Його учениця згадувала, як перед дорогою “стара Танашиха” поворожила композитору по руці: “Це лінія життя, але чому вона така коротка?” На що Леонтович тільки віджартувався, говорячи, що до смерті ще далеко.
“І от він дістався Марківки. На календарі — 22 січня 1921 року. Субота, шоста година вечора. Тільки-но до розмови зійшлася родина Леонтовичів: отець Димитрій, Микола, його сестра Вікторія і донька Галина, аж до хати постукався і попросився заночувати подорожній. Розмова російська, солдатська”, – згадував потім батько Миколи Леонтовича.
Незнайомець представився Афанасієм Гріщенком і сказав, що він чекіст, який проводить боротьбу з бандитизмом. Його нагодували, поклали спати. Наступного дня, о 7:30 ранку, родина прокинулася від пострілу. Батько композитора побіг до кімнати сина і побачив Миколу Леонтовича, який стікав кров’ю від прицільного пострілу в груди.
Деталі смерті Леонтовича довгий час були засекречені, правду дізналися лише з поваленням радянсько-комуністичної влади в часи незалежності України, коли стали доступні засекречені матеріали тих часів. Вони підкреслили спотвореність та заангажованість публікацій у радянські часи, якими приховували знищення талановитого українського композитора від рук тодішніх владних структур.
Текст рапорту, що розкривав ім’я вбивці композитора, оприлюднено лише у 1990-х роках:
“РАПОРТ
В ночь на 23-е января агент уездчека Грищенко выстрелом из винтовки убил сына священника с. Марковки, Кубличской волости Николая Леонтовича 43-х лет, у которого Грищенко ночевал, и 26-го января Грищенко, скрывавшийся в м. Теплике, при преследовании его чинами милиции, выстрелом из винтовки ранил в живот милиционера Твердохлеба.
Начальник Уездной Советской Милиции….”
Творчий доробок та пам’ять
Творчий доробок Миколи Леонтовича нараховує понад 150 музичних творів, найвідоміші з яких — це “Щедрик”, “Дударик”, “Пряля”, “Козака несуть”. Митець також захоплювався обробкою козацьких пісень: після подорожі на Хортицю композитор особливо надихнувся цим явищем української музики.
У доробку Леонтовича збереглися обрядові, церковні, історичні, чумацькі, жартівливі, танцювальні, ігрові пісні.
