У калуському мікрорайоні Хотінь знаходиться 135-річна церква святого Миколая. Днями тут відзначили поважний ювілей святині.
Зараз храм — центр духовності мікрорайону, місце збору молодих активних християн та доброго сумлінного соціального служіння.
«Церква була збудована в 1888 році майстрами із Перегінська, що на Рожнятівщині, — розповідає отець Андрій Ляхович, сотрудник храму. — Одночасно з церквою збудували й дзвіницю, що стоїть дотепер. У дзвіниці маємо 3 дзвони: 2 малі, вилиті ще до 1940-ого року, і один великий, який подарував святині Януш Фельчинський, представник відомої польської та європейської династії дзвоноливарників». Попередньо відомо, що в дзвіниці знаходилось 5 дзвонів, які були конфісковані австрійською армією в серпні 1916 року.
Окрасою найдавнішого на Калущині храму є іконостас. Зокрема, за твердженням знавців церковного мистецтва, оригінальною в іконостасі є ікона «Таємна Вечеря». Визначальною та відмінною рисою образу є зображення… столу, за яким сидить Спаситель і Його учні. Стіл зображено не горизонтально, а під кутом. Отож це образ із певним авторським баченням. На жаль, досі невідомо, хто є автором іконостасу. Також у церкві є цікаві ікони«Усікновення глави Іоанна Предтечі» та «Господь Вседержитель», датовані XVIII сторіччям.
До 1940-их років при церкві діяли різні християнські організації, зокрема відомо про «Молодіжну спілку» та «Братство тверезості». До останнього, за церковними документами, під час Місій, що відбулися в 1885-ому році, одночасно вступили аж 300 осіб. На той час у відносно невеличкому селі (тоді Хотінь було селом) це було щось неймовірне!
«Ми пишаємося й тим, що у нашому храмі в 1934 та 1938 роках кілька раз був та служив Митрополит Андрей Шептицький»», — продовжує отець Ляхович.
…Минули лихоліття Другої світової війни, а на наших землях запанувала безбожна радянська влада. Хотінську церкву Святого Миколая у 1946-му після горезвісного Львівського «псевдособору» передали російсько-московській православній церкві. До того часу вона була греко-католицькою та належала до Львівської єпархії. У 1961-му році святиню взагалі закрили. Проте самій будівлі можна сказати «пощастило», бо тут був музей атеїзму, а це означає, що саме приміщення не руйнувалося. Молитви у храмі знову зазвучали в 1989-му році.
«Хочу відзначити, що 18 грудня 1989 року, напередодні свята Миколая, хотінська парафія разом із сусідньою церквою Підгірок повернулася в лоно УГКЦ, — продовжує отець Андрій. — Зробили це одностайно, без жодних суперечок. Усе це завдяки отцю Дмитру Кишенюку, нині, на жаль, покійному. Він був багаторічним парохом храму. Завдяки йому я тут був спочатку дяком, а вже потім став тут служити».
При церкві діють катехитична школа, молитовні групи жінок старшого віку. Також є біблійна спільнота «Ковчег», учасники якої читають та вивчають Святе Письмо. Вона була створена у 2019-ому. Спільноту назвали «Ковчег», бо її учасники збираються в храмі, наче родина праведного Ноя серед розбурханого світу. Окрім глибшого пізнання Біблії, учасники «Ковчегу» здійснюють соціальне служіння, допомагаючи бідним, дітям-сиротам, старшим, самотнім людям, воякам та внутрішньо переміщеним особам.
Діяльною молодіжною спільнотою є УМХ-Хотінь (колишня спільнота «Дар»). Вона була перейменована на заклик Патріарха Святослава.
«Коли я навчався у семінарії, то очолював товариство студентів-католиків «Обнова», — каже отець Андрій. — У 2012-ому році я прийшов служити на цю парафію спочатку як дяк. Тодішній парох цього храму, вже згаданий отець Кишенюк сказав, що треба започаткувати працю з молоддю».
До нової спільноти зголосилося близько 60 осіб віком від 13 до 25 років. Спільнота одразу стала діяльною, започаткувавши театралізовані постановки Хресної дороги. Учасники тоді «Дару» об’їздили з постановкою десятки сіл, селищ та міст. Усього було проведено понад 80 вистав. Зараз учасники спільноти ще й діють як аніматори в християнських літніх таборах. Відзначення річниць від дня створення спільнот відбувається цікаво, зокрема проводять гумористичне шоу «Хештег». Священник храму святого Миколая каже, що назва дійства символічна, бо знак хаштегу мені нагадує подвійний хрест, символ двох спільнот. А ще це абревіатура: Хотінське Ексцентричне Шоу Традиційного Естетичного Гумору.
Щодо соціального служіння на парафії, то завдяки співпраці з Карітасом буде соціальний простір «Смак милосердя». Тут люди матимуть змогу після Літургії прийти та посмакувати солодощами і кавою. А кошти від цього будуть спрямовані на справи милосердя. Уже зараз діяльні та активні парафіяни допомагають 12 особам, що опинилися у важких економічних і життєвих обставинах: допомагають оплатити комунальні послуги, приносять їжу, розмовляють, втішають. У кожну останню неділю місяця відбуваються зустрічі родичів Героїв, які захищають Україну. Священник та парафіяни відвідували і відвідують тих людей, які опинилися у їхньому мікрорайоні, втікаючи від війни. Також при храмі з ініціативи та з допомогою старшого церковного брата плетуть особливі маскувальні сітки на фронт – міцні й надійні, що не намокають.
До речі, у день відзначення 135-річчя храму отця Андрія Ляховича удостоїли чину протоієрея та вручили золотий хрест.
«Я дуже вдячний Господу, моїм духовним наставникам, Владикам, священникам. Для мене це була велика несподіванка, я не встиг підготуватися, – з усмішкою згадує отець Андрій. – Моє покликання відбулося, я вважаю, ще в дитинстві, коли бабця носила мене до храму на руках. Згодом, коли я вже був школярем, то одного разу взимку, як були великі снігові замети, я вирішив, що буду йти до храму, незважаючи на погоду. Був переконаний, що треба йти, аби церква не була порожньою. Дорогою зрозумів, що хочу служити Господу».
Далі покликання в отця Ляховича лише міцнішало, і після закінчення школи він вступив до Івано-Франківської семінарії. Проте було та є в священника ще й захоплення футболом і гуманітарними науками.
«Бог дав мені велику благодать реалізувати ці захоплення. Під час навчання я грав у футбол, спробував себе як журналіст і як очільник товариства студентів-католиків «Обнова», – каже священник.
А ще отець Ляхович навчався на філософському факультеті Прикарпатського Національного університету, працював у школі та у сфері культури. Під час служіння отець Андрій завжди прислуховується до порад пароха храму, отця Євгена Ткача, який має колосальний досвід і глибоку духовність.
…Щодо планів на майбутнє, то біля церкви планують спорудити Хресну дорогу і долучаються до створення Центру духовно-психологічної реабілітації для наших воїнів. Його започатковує Василина Перегуда, дружина Олега Перегуди, Героя, який віддав життя за Україну.
