27 грудня, у день св. первомученика Стефана, до Блаженнішого Святослава завітав письменник і військовий Артур Дронь (позивний «Давид»). З Главою УГКЦ він зустрівся в останній день своєї відпустки і напередодні презентації в Києві його поетичної збірки «Тут були ми», в якій описує власний досвід війни і говорить про любов очима військовослужбовця. Вірші військового 125-ї бригади ТРО, вірного Української Греко-Католицької Церкви, глибоко зворушили Блаженнішого Святослава.
Разом з Артуром Дронем в гості до Глави Церкви прийшли і його друзі: волонтер Богдан Іванусь і ветеран Іван Щур. Завітавши до оселі, хлопці привітали Блаженнішого колядкою, іще не знаючи, що в такий спосіб стали першими цьогорічними вісниками Різдвяної новини. «Господь Бог привів вас до нашої хати як перших колядників», — зазначив Блаженніший Святослав, подякувавши їм за відвідини. Про це пише Департамент інформації УГКЦ.
Під час зустрічі Артур представив Главі УГКЦ свою книжку «Тут були ми», продекламувавши і обговоривши з ним декілька творів. Він також розповів про побратимів, військову службу, а також подякував Блаженнішому Святославові та всьому духовенству й вірним УГКЦ за молитву і підтримку, «яку ми там, на фронті, дуже відчуваємо».
Найважливіший твір, за словами військового, яким він хотів поділитися з Главою Церкви — це «Перше до Коринтян», в якому йдеться про любов очима військовослужбовця.
Перше до Коринтян
Любов довготерпить, любов милосердствує,
не заздрить, любов не величається,
любов боїться тваринним страхом,
але продовжує йти,
любов могла б здатися, залишити все,
але продовжує йти.
А інколи в любові прострілені ноги,
або в ногах у любові осколки,
і ноги її стискають турнікети,
або ніш у любові більше немає.
Тоді любов несуть її друзі.
Любов риє окопи, і живе в них,
і гризе у них лід із розрізаної пляшки,
коли хоче пити у мінус двадцять.
Любов виходить на бойові чергування,
піднімається на позиції
з грижами, з температурами, із простатитами,
із контузіями, з астмами і алергіями,
з високою імовірністю
не повернутися,
з думками про когось
найважливішого.
Все зносить, вірить у все,
сподівається всього, все терпить!
Любов розрізняє на слух
виходи градів, прильоти мін і рух танків.
Очі любові болять,
коли довго дивитися в тепловізор.
Прокидається любов
уночі, коли миші в бліндажі заповзають
під її бушлат.
Інколи любов
довго блює у посадці після важкого бою.
А інколи
любов закриває очі друзям своїм.
І загортає їх у спальники,
і виносить.
Ніколи любов не перестає!
Хоч пророцтва й існують, та припиняться,
хоч мови існують, замовкнуть,
хоч існує знання, та скасується.
Бо інколи закінчується обстріл,
і любові закривають очі,
і друзі загортають її в спальники,
і виносять.
І тоді вона
переходить живим.
«Я дуже дякую за ці вірші, — звернувся до „Давида“ Блаженніший Святослав. — Дуже важливо, щоби всі ми, які за вас молимося і вас підтримуємо, чули вас. Дякую за твою відвагу виливати на папір, подавати у віршованій формі фрази, емоції, почуття під час війни. Це особлива відвага. Це ніби народити дитя, адже вірші поета — як дитя, яке народжує його душа. І те, що ти вкладаєш мені до рук, — твоє поетичне дитя, яке прийшло на цей світ у холодних бліндажах як досвід любові українського воїна».
Блаженніший Святослав наголосив на важливості записувати воєнний досвід.
«Твої вірші — це літопис війни. Бо кожен бачить війну по-своєму і по-своєму її переживає… Ви, військові, бачите війну очима тих, хто вміє її перемагати. Перемогти не тільки у війні, але перемогти саму війну — це мистецтво, яке мають тільки християни. Твій найголовніший вірш про любов, в якої прострілені ноги, — щось надзвичайно сильне. Мабуть, з такого боку любов мало хто в житті бачив», — зазначив Глава УГКЦ.
Збірка поезій Артура Дроня «Тут були ми» — це благодійна книжка, кошти від реалізації якої він разом з «Видавництвом Старого Лева» скеровують до фонду «Голоси дітей», що опікується постраждалими від війни дітьми. Вірші Артура Дроня вже перекладені вже більше, ніж 10-ма мовами. А у Швеції ще раніше, ніж в Україні, вже навіть вийшла ціла книга.
