Префект Дикастерії служіння милосердя, який на прохання Папи провів Різдво на охопленій війною батьківщині Ісуса, розповідає про дилеми християн Гази, людське безсилля підтримати тих, хто цього потребує, та про вірну присутність Франциска серед тих, хто страждає від війни.
Про це пише українська редакція Vatican News.
Кардинал Конрад Краєвський, Папський розподілювач милостині, сім разів від початку широкомасштабного російського вторгнення відвідував Україну, а наприкінці позаминулого року відсвяткував там Різдво з біженцями та волонтерами. Наприкінці минулого року з доручення Папи Франциска Префект Дикастерії служіння милосердя відсвяткував Різдво на батьківщині Ісуса, яка теж сьогодні охоплена війною. Після відвідин України він думав, що бачив все, але, за його словами, ситуація у Святій Землі поставила його на коліна. Про це він розповів у інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News.
Еміненціє, що було найважчим моментом цього паломництва миру?
Найважче було зустрітися з тими людьми, яким вдалося втекти з Гази і які розповіли нам про те, що там відбувається. Друге – це досвід безсилля, тому що у нас є гроші, у нас є організаторські здібності, у нас є продовольство і медикаменти, все, щоб допомогти цим людям, ми перебуваємо всього декілька кілометрах від них, а політична ситуація така, що до них неможливо дістатися. Зрештою, є країни, які сильніші за Ізраїль, сильніші за всю цю ситуацію, але вони не форсують цю допомогу. Я думав, що в Україні вже все бачив, але те, що я пережив у Святій Землі, просто поставило мене на коліна. Я молився: «Ісусе, подбай про це. Ісусе, ми більше не можемо, ми безпорадні». І під час нашої зустрічі з палестинцями у Вифлеємі напередодні Різдва прийшла звістка, що з гелікоптера на парафію в Газі скинули їжу і медикаменти. Це стало можливим завдяки рішенню короля Йорданії. А ми мали інформацію, що серед 50 поранених у цій парафії є люди, які, не отримавши допомоги, можуть померти протягом кількох днів. Це було дуже важко для мене: безсилля світу. І тут раптом такий прекрасний промінь надії, тому що таке невелике королівство змогло, незважаючи ні на що, зробити найнеобхідніше в цей момент.
Чим ділилися люди, з якими Ви зустрічалися?
Вони сказали мені, що перед ними велика дилема, адже ця війна не триватиме вічно. У Газі розбомблені школи, зруйновані лікарні, парафіяльні осередки, вся інфраструктура лежить у руїнах. Деяких будинків взагалі немає, вони зрівняні з землею. Їхня дилема полягає в тому, чи залишатися їм там, чи втікати? Це їхня земля, це їхній дім, і вони перебувають там як християни серед зовсім несприятливої атмосфери навколо. І вони хочуть свідчити про те, що вони є християнами. Вони не хочуть втікати звідти, але сама життєва економіка підказує їм, що вони повинні якнайшвидше звідти виїхати. Якщо вони поїдуть, то там не буде християн. Це неймовірна дилема: дилема віри, дилема патріотизму, дилема того, що важливіше – зберегти сім’ю і виїхати в іншу країну, яка запропонує гуманні умови життя, чи залишитися і відбудовувати все від початку.
І як їх у цьому супроводжує Церква?
На Різдво я був присутній на зустрічі латинського патріарха Єрусалиму з двадцятьма палестинцями. Адже ті, кому вдалося втекти, перебувають у постійному контакті зі своїми близькими, які залишаються в пеклі Гази. Кардинал Піццабалла сказав їм: «Ми будемо поважати кожне ваше рішення: хто хоче виїхати, ми постараємося допомогти отримати візу, купимо квиток; хто хоче залишитися, ми допоможемо їм відбудуватися; хто хоче переїхати в інші райони, ми теж допоможемо їм». Я думаю, що це прекрасна позиція, дуже християнська позиція кардинала, який не нав’язував їм рішень, але запевняв їх у близькості і допомозі Церкви. Для мене це була прекрасна позиція пастиря, який поважає вибір цих людей. Цей вибір має неймовірні економічні та патріотичні наслідки, а також з точки зору віри.
Минуло три місяці від початку війни в Газі. Папа не втомлюється закликати до припинення насильства. Наскільки ця пам’ять важлива для них?
Інформацію про ситуацію в Газі Святіший Отець отримує не із засобів інформації чи дипломатичних зведень, а з перших вуст. Щодня він телефонує заступнику пароха, як вони розповідають, розмовляє з черницями, з окремими людьми. Перед Різдвом він три дні не мав з ними зв’язку, бо не працював інтернет і не працювали телефонні лінії. Тож він зателефонував мені, занепокоєний тим, що сталося. Як тільки у нього з’явився новий номер, він одразу ж зателефонував і зв’язався з ними по відеозв’язку. Це було на Різдво. Тож вони знають, наскільки Папа переймається. Вони знають, що він задіює всю дипломатію, щоб допомогти їм. Тільки ватиканська дипломатія полягає в тому, що про вжиті заходи не говорять голосно. Святіший Отець дійсно знає про їхні страждання. Це нагадує мені євангельську ситуацію. Папа ніби залишає весь світ позаду і займається тими, хто найбільше страждає. Ісус каже, що потрібно залишити 99 овець, у яких все добре, і подбати про одну вівцю, яка потребує допомоги. І Папа це робить. Це те, що він робив, коли я був в Україні, дзвонив безперервно, і це те, що він робить зараз в Газі. З першого дня війни Папа був там. І йому байдуже, чи це подобається тим, хто веде цю війну, чи вони протестують проти того, що він телефонує до жертв цієї війни. Мене дуже зворушив той факт, що коли я розмовляв з християнами Гази, вони говорили мені, як Папа їх любить.
Коли почалася війна в Україні, про гуманітарну допомогу, яку надає Ватикан, відразу ж заговорили в новинах. У випадку з Газою такої інформації немає, чому?
Ми допомагаємо від самого початку. Проте, це не та допомога, яка могла бути в Україні, куди можна відправляти гуманітарні вантажі. Газа оточена, і туди ніхто не має доступу. З іншого боку, є інші можливості допомогти. І ця допомога надається, і колись ми зможемо про це говорити вголос. Наразі це неможливо, тому що люди, які доставляють цю допомогу, ризикують своїм життям. Можу вас запевнити, що як тільки відчиняється хоча б найменша хвіртка, ми негайно надаємо допомогу. Мене зворушив той факт, що, незважаючи на величезні страждання, в цих людях живе надія. І ми є вартовими цієї надії, роблячи все, що в наших силах, щоб допомогти їм і вірою, і дружбою, і матеріальною підтримкою.
А що найбільше під час цього паломництва зворушило серце Папського розподілювача милостині?
Мене найбільше вразив поділ, який існує у Святій Землі, що є великі стіни, які відділяють одних від інших, є невільники міст, як, наприклад, палестинці у Вифлеємі: 150 тисяч з них втратили роботу, бо не можуть покинути місто. Поділ там неймовірний, між тими, хто має права, і тими, хто позбавлений цих прав і обмежений на своїй власній землі, тому що, врешті-решт, це окупована земля. Я був глибоко зворушений свідченням священиків і сестер, які працюють на цій непростих теренах. Я познайомилася з Місіонерками Милосердної любові, сестри яких добровільно залишилися з дітьми-інвалідами в Газі. Коли дивишся на їхнє служіння, то часто говоримо про якийсь героїзм, а це – чисте Євангеліє. Те, що роблять сестри, те, що роблять францисканці, те, що роблять священики, те, що роблять віруючі в Палестині та Ізраїлі – це чисте Євангеліє. Я це дуже сильно відчув.
Чому на батьківщині Князя Миру люди далі вбивають один одного, існує стільки страждань і зла?
Я думав про це у Вифлеємі, а потім під час Святої Меси в базиліці Гробу Господнього: чому навіть на Різдво люди вбивають один одного, бо бойові дії не припиняються? Щоб отримати відповідь, ми повинні піти до гробу Ісуса і до місця Його воскресіння. Щоб туди увійти, треба дуже низько вклонитися, практично увійти на колінах. Можливо, це тому, що сучасний світ перестав схилятися перед таємницею Бога, перед таємницею любові, милосердя; він користується своєю логікою, а не логікою Євангелія. Ми поклоняємося не тому Богові. Якщо на першому місці стоїть Бог, на другому – мій ближній, інша людина, а на третьому – я, тоді все згідно з Євангелієм. Коли людина руйнує цей порядок, тоді маємо війни: в Україні, в Сирії, в Африці, у Святій Землі. Війна – це завжди брак любові. Більше того, там, де є війна, там немає місця для милосердя. А милосердя – це друге ім’я Бога. Бог є Любов’ю, але також і Милосердям. Там, де немає милосердя, там злий дух дійсно робить те, що захоче. Але ми маємо найкращу зброю, щоб протистояти йому: зброю молитви. Тому моя присутність у Вифлеємі, Єрусалимі, Назареті та на Горі Блаженств була передусім благанням про мир. Я розділяв страждання, слухав постраждалих і відкривав щілини, через які можна допомагати.
