Вже два роки світ переживає справжній бум на творчість української художниці Марії Примаченко: у травні 2022-го роботи мисткині стали частиною головної програми Венеційської бієнале, а про її творчість написали головні медіа світу, від The Guardian до The Times. В Україні кошти від продажу роботи Марії Примаченко, яку здійснив Фонд Притули, принесли пів мільйона доларів для Збройних сил. А в 2023-му виставки робіт Примаченко пройшли по всьому світу.
Але, на жаль, сприяли цій хвилі зацікавленості трагічні обставини: повномасштабна війна в Україні та, зокрема, знищення російськими окупантами музею в Іванкові, де зберігалася частина спадщини мисткині (на щастя, роботи вдалося врятувати). 12 січня виповнюється 115 років від дня народження народної художниці Марії Примаченко, а vogue.ua розповідає, що потрібно знати про одну з найяскравіших представниць українського мистецтва.
“Починалося все це так, — згадувала художниця, — якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, що бачила. А потім помітила синювату глину. Набрала її в поділ і розмалювала нашу хату”. Сусіди приходили подивитися на роботу, виконану юною Примаченко, хвалили, просили прикрасити і їхні будинки.
Марія Оксентіївна народилася, виросла і провела все життя в селі Болотня, Київська область. Її виховували у творчій сім’ї. Батько, Оксентій Григорович, був теслею, створював дворові огорожі. Бабуся займалася розмальовуванням писанок. Мати, Параска Василівна, славилася майстерністю вишивання, чого навчилася і сама Марія, яка носила власноруч вишиті сорочки. Крім живопису і вишивання, захоплювалася також керамікою, ілюстрацією.
У дитячому віці майбутня художниця не могла працювати в полі і допомагати рідним у багатьох господарських справах через недуги. Коли дівчинці було сім років, Маруся захворіла на поліомієліт. Надалі все життя художниця переживатиме страшні болі, не одну операцію і практично на всіх фото буде з милицями.Час, що звільнила хвороба, Марія використовувала для занять творчістю. Серйозно малювати Примаченко почала в 17-річному віці — коли знайшла синювату глину, якою розмалювала власний будинок. Робота дівчини припала всім до душі – незабаром вона отримала перше замовлення. За розмальовування будинку сусідів Марії віддячили поросям. Згодом саме це порося допомогло всій її родині вижити в голодні часи.
Цікаво, що загалом художниця була малоосвіченою: через хворобу вона пройшла лише чотири роки навчання. У підписах до картин вона практично не ставила розділових знаків і користувалася народним наріччям. Зате Примаченко однаково вправно малювала обома руками. Певну художню освіту Марії Оксентіївні вдалося отримати завдяки майстрині-ткалі з Києва — Тетяні Флорі. Вона помітила її талант і в 1930-х роках запросила Примаченко в експериментальні майстерні, що працювали в Київському музеї українського мистецтва. Там її творчість стала більш різноманітною: Марія малювала, вишивала, захопилася керамікою. 1936 року експериментальну майстерню реформували в Школу народних майстрів, яку вона і закінчила. Першими живописними роботами, ймовірно, були перенесені на картон і папір мотиви настінного розпису і вишивки. У цей період життя Марія намалювала картини: “Бичок на прогулянці”, “Синій лев”, “Рябий звір”, “Червоні ягідки” та інші. Зображення звіриного світу вирізняється фантастичними, казковими, фольклорними мотивами.
1936 рік став знаковим у кар’єрі художниці. Тоді відбулася Всеукраїнська виставка народного мистецтва, де експонували її “Звірів з Болотні”. Марія стала відомою. Їй присудили диплом I ступеня. Незабаром її роботи з’явилися на Всесоюзній виставці в Москві, а 1937 року — на Міжнародній виставці в Парижі. А потім вже і у Варшаві, Софії, Монреалі, Празі. Виходили статті в періодиці, журналах. Музеї почали купувати роботи художниці. Марк Шагал так захопився її творчістю, що сам почав малювати дивних істот, схожих на звірів, зображених Марією.
На жаль, творчий підйом закінчився з початком війни. Марії довелося повернутися в рідну Болотню. Її коханий, якого одним з перших забрали на фронт, так і не побачив новонародженого сина. В останньому своєму листі він побажав щастя синові і повідомив, що йде у п’яту атаку. Більше звісток від нього не було. Загибель коханого стала страшним ударом, який відібрав бажання і натхнення займатися творчістю. До того ж Примаченко залишилася з маленьким сином і старими батьками в напівзруйнованому будинку. У повоєнні часи художниця не вписувалася в межі тодішньої творчості, яка прославляла соціалістичну дійсність.
Марія повернулася до улюбленої справи наприкінці 1940-х років, а також вишивала і шила одяг. Щоб заробити грошей, Примаченко шила оригінальні весільні сукні жителям своєї місцевості, правда, у цікавий метод: фасон і крій вона вибирала “на око”, а ножицями не користувалася — просто рвала тканину.
Роботи Марії зачаровують неймовірно доброю фантазією, точним, своєрідним колоритом і таємничою майстерністю. Як у наповненому кризами і війнами ХХ столітті художниця знайшла стільки яскравих фарб? Чуттєві й невимушені, її картини — це самовираження підсвідомого, обрамлене в дитячу форму, яка ніколи в її творчості не була покинутою. Вона надихалася вишивками і довкіллям, вона була селянкою, яка обожнювала Україну та ніколи не покидала рідний дім. Навіть під час аварії на ЧАЕС, коли рідне село потрапило у 30-кілометрову зону евакуації, вона залишилася із сином і намалювала картину, на якій корова в бахілах їсть отруєну радіацією траву.
За роки натхненної праці класик сучасного українського народного малярства Марія Примаченко створила сотні художніх робіт, які сьогодні оцінюють у десятки тисяч доларів. До того ж вона створила власний напрямок, свою школу-студію оригінального декоративного малюнка, в яку запрошувала талановитих дітей з рідної Болотні. Як писав журналіст Юрій Ростов, останні роки свого довгого життя Марія Оксентіївна “в хустці, насунутій на лоб, і зеленій в’язаній кофті сиділа на розкладеному біля печі дивані, накривала хворі ноги ковдрою, і спостерігала за життям, яке відбувалось у хаті” і, можливо, навіть не підозрювала, який величезний внесок вона зробила в українську культуру.
