Герой цієї розповіді «Історій з історії УГКЦ», окрім рідної української, володів також староєврейською, давньогрецькою, латинською, англійською, італійською, німецькою, російською, французькою та кількома іншими мовами. Книга, яку він переклав, є чи не в кожному домі вірних УГКЦ, і не тільки у них. Мова про о. Івана Хоменка — автора перекладу Святого Письма українською мовою, одного з шести повних перекладів із мов оригіналу, який вийшов друком у Римі 1963 року.
Про самого перекладача, священника УГКЦ о. Івана Хоменка загалом відомо менше. Тож автор програми, історик Церкви Володимир Мороз (Інститут історії Церкви УКУ), розповідає про цю непересічну постать, на чиїй долі позначився трагізм історії України ХХ століття і велич духовного протистояння Церкви. Про це пише Департамент інформації УГКЦ.
Народжений у Вінниці: родина, школа, гімназія
Майбутній душпастир і перекладач народився 23 листопада 1892 року у Вінниці, у Старому Місті, на «Царині». У 2016 році у Вінниці іменем видатного уродженця міста була названа вулиця і два провулки в цьому кварталі.
Батьки — Софрон і Марія Хоменки, дівоче прізвище матері — Кревська. Іван був найстаршим сином із п’яти дітей. Це була міщанська вінницька сім’я, яка займалася також землеробством.
Івана охрестили в церкві Святого Миколая у Вінниці — на той час православній. Це — колишній унійний храм, збудований місцевою греко-католицькою громадою ще 1746 року. Наприкінці XVIII століття влада Російської імперії насильно перевела громаду в Московський патріархат, а храм відібрала до Російської Православної Церкви. І от судилося, щоб Іван, дуже довгими й непростими шляхами, повернувся до Греко-Католицької Церкви та послужив їй своїм життям і працею. До речі, цікавою є й постать священника, який охрестив Івана Хоменка. Це — о. Павло Вікул (1857–1920), православний священник, історик Церкви і вчитель Михайла Коцюбинського в Шаргородському духовному училищі.
Юнак закінчив парафіяльну школу та чоловічу гімназію у Вінниці. Гімназія, до речі, була розташована в колишньому костелі отців єзуїтів (тепер — Вінницький державний обласний архів).
Київ: Університет святого Володимира й уряд УНР
У 1913 році Іван Хоменко вступає на історико-філологічний факультет Університету святого Володимира в Києві. Навчається за спеціальністю «класична філологія». Вчився добре і як студент був дуже активним. У 1914 році брав участь у відзначенні 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка, а також у демонстраціях проти заборони цих святкувань російською владою.
Того ж 1914 року почалася Перша світова війна. Київський університет евакуювали до Саратова. Загалом Хоменко провчився в університеті тільки 3 роки. Коли ж повернувся до Києва, став на службу молодій відродженій Українській Народній Республіці. Ось як він писав про це: «По повороті до Києва, внаслідок військових подій, трудно було думати про науку в університеті, і я пішов на село Юрківку біля Жмеринки, де став учителювати у, мабуть, першій на ті часи українській гімназії, що її мої університетські товариші були заснували. На жаль, тодішні бурхливі часи несприятливо відбились на нашій гімназійній праці, і я вернувсь до Києва, де мене Центральна Рада зробила інструктором на Київщині, освідомлювати села про змисл подій 1917 року».
У травні 1918-го Іван Хоменко пішов працювати до Міністерства закордонних справ УНР, міністром якого на той час був Дмитро Дорошенко.
Відень: дипмісія, Віденський університет і зустріч із митрополитом Андреєм Шептицьким
На початку червня Івана Хоменка як знавця мов відрядили до Відня у складі української дипломатичної місії на чолі з В’ячеславом Липинським. Користаючи з нагоди, у вільний від роботи час, юнак відвідував лекції у Віденському університеті, тобто часу, як бачимо, не гаяв.
Доленосним для уродженця Вінниці стало його знайомство у столиці Австрії з митрополитом Андреєм Шептицьким. У листі Хоменка до владики Андрея від 10 травня 1921 року читаємо: «Ваша Екцеленціє! Беру на себе сміливість потурбувати Вас і ласкаво повідомити мене, коли зможу взятися за студії, про котрі Ви були такі добрі вислухати мене на аудієнції у Відні. Кожна хвиля, як це й ваша Екцеленція під час аудієнції зволила зауважити, дуже важна, й часу мені гаяти не можна. Сил я в собі, дякувати Усевишньому, почуваю досить для того, щоб пуститися на цю важку працю».
За сприяння митрополита Андрея, а також службовця дипломатичної місії Західноукраїнської Народної Республіки та Української Народної Республіки, греко-католицького священника Йосафата Жана, франко-канадійця за походженням, мрії Івана Хоменка про освіту збулися. У Відні Іван Хоменко як хрещений православним священником готувався офіційно стати вірним ГКЦ.
Додам, що у Відні він познайомився з такими визначними діячами українського визвольного руху, як Андрій Мельник та Євген Коновалець.
Рим: монастир і навчання
У серпні 1921 року Іван Хоменко приїхав до греко-католицького монастиря у Гроттаферата, поблизу Рима, а в жовтні того ж року вступив до Української колегії святого Йосафата. Проживаючи в ній до липня 1923 року, навчався і здобував ступінь доктора філософії в університеті Урбаніанум. У 1923–1925 роках навчався у Грецькій колегії святого Атанасія, а також відвідував лекції у Папському інституті східних студій. Захворів, лікувався, але навчання не покидав. 11 липня 1923 року Іван Хоменко був офіційно прийнятий до Кам’янецької греко-католицької єпархії.
У жорнах тоталітарних режимів
Упродовж першої половини 1920-х років, коли кордони срср були ще відкриті, Іван Хоменко підтримував зв’язки зі своєю родиною у Вінниці і допомагав рідним. Але коли у другій половині 1920-х почалася нова хвиля масових репресій, його батько, рятуючи сім’ю, змушений був публічно відректися від сина-богослова. Але все ж брат Івана Петро, директор однієї із вінницьких шкіл і вчитель математики, загинув у радянській комуністичній тюрмі. Під час Другої світової війни нацисти розстріляли другого Іванового брата — Олександра. Так тоталітарні режими ХХ століття ламали долі людей і цілих народів.
Анакапрі: священництво і праця життя
Коли Європу вже охопило полум’я Другої світової війни, 3 листопада 1940 року Іван Хоменко отримав священничі свячення. За винятком трохи більше 2 років перебування у василіанському монастирі в канадському Мандері, у 1963–1965 роках, Іван Хоменко прожив в Італії до самої смерті, яка прийшла 10 квітня 1981 року. Похований у крипті церкви на кладовищі в містечку Анакапрі, на о. Капрі біля Неаполя, де жив, працював і служив.
Переклад Святого Письма Івана Хоменка
Саме в Італії, в Анакапрі, о. Хоменко зробив більшу частину перекладу Святого Письма. Володіючи як давніми, так і сучасними мовами, він старанно працював над цим перекладом упродовж 1945–1957 років, тобто 12 років. Системну допомогу в цьому йому надавав Василіанський чин святого Йосафата. Перше видання Святого Письма в перекладі Івана Хоменка побачило світ 1963 року, під час Другого Ватиканського Собору і в рік, коли з радянських таборів звільнили патріарха Йосифа Сліпого.
Переклад Святого Письма о. Івана Хоменка вважається третім сучасною українською мовою з мов оригіналу. Два попередні — Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя та Івана Нечуя-Левицького (1903) та митрополита Івана Огієнка (1963).
Зауважу, що перекладач дуже критично ставився до результатів своєї праці і прагнув постійно її вдосконалювати. До мовної редакції його перекладу були залучені такі відомі українські діячі, як Ігор Костецький, Василь Барка та Михайло-Орест Зеров.
Професор Дмитро Степовик так схарактеризував плід роботи о. Хоменка: «Хоч третій переклад Біблії — це, насамперед, здобуток і заслуга Української Греко-Католицької Церкви і її найбільш вченого чернечого чину — святого Василія Великого, її переклад і видання стали подією всеукраїнського значення. Цим третім повним перекладом Біблії у першому виданні і наступних перевиданнях користуються не тільки греко-католики, а й православні і протестанти, бо цей переклад є видатним за якістю мови і точністю переданої думки».
