Порфирій — покликаний Богом

0
12

25 січня — день памяті студитського ієромонаха Порфирія-Павла (Петра Чучмана), який багато років прослужив у монастирі села Дора, поблизу Яремче.

 «Мабуть, немає у Дорі та у всіх навколишніх селах людини певного віку, доля якої не була би пов’язана з монастирем та отцем Порфирієм, — розповідає Василь Сенів, історик, виходець з Дори, директор обласного навчально-курсового комбінату житлово-комунального господарства. — Когось отець Порфирій хрестив, когось – вінчав, чиїхось родичів він проводжав в останню путь. Але найбільше він молився за усіх, хто приходив у монастир. Я жив та виростав по сусідству з помешканням монахів, але в дитинстві ми дуже мало знали про їхнє підпільне життя».

…У світі його звали Петро Чучман. Звичайний хлопець зі Львівщини. Народився 25 травня 1906-го року в селі Унів у багатодітній родині. Був наймолодшою, сьомою дитиною. Змалку хлопчик ходив на Літургії до монастиря. Коли Петрові було лише 13, він вирішив трохи пожити в обителі. Там познайомився з отцем Климентієм Шептицьким, ігуменом та братом Владики Андрея Шептицького. Вони не так багато спілкувалися, але отець Климентій бачив у юнакові щось таке особливе, притаманне слугам Божим. Тому згодом сказав хлопцеві, аби той визначався, чи хоче стати монахом, чи повернеться додому. Петро довго вагався, чи йти, чи ні, бо не знав, чи витримає суворі монастирські приписи.

Порадитися щодо покликання молодик вирішив з монахом поважного віку. Той сказав, що Петро… ще надто молодий. І якщо він хоче присвятити своє життя Богові, то нехай спершу відслужить у війську. А коли буде на те Свята Воля Отця Небесного, то він стане він Його слугою. Насамкінець розмови ієромонах попросив Петра щодня молитися три рази «Богородице Діво» за своє майбутнє.

Здивувався юнак, але послухав поради, відслужив у війську, згодом вивчився на кравця. Навіть з дівчиною почав зустрічатися, але… швидко зрозумів, що родинне життя його не приваблює, він хоче йти за Христом.

Що ж робити далі? Звісно, йти в монастир. Перед цим надважливим кроком у житті, Петро Чучман влаштував прощальні вечорниці у сільській читальні. На святі сказав усім, що вступає до монастиря. Йому… не повірили, але наступного дня юнак уже стояв на порозі обителі. У 1932-му році Петро Чучман став монахом-новиком. У 1935-ому його відправили на Прикарпаття, у село Дора, в новозаснований монастир святого пророка Іллі. Як добрий кравець, з благословення отця Климентія Шептицького він почав навчати сільських хлопців шити одяг. У 1938-му році отримав схиму та нове ім’я – Порфирій.

У час Другої світової війни брата Порфирія та інших монахів ледь не розстріляли німці та їхні союзники угорці. Сталося так, що під час відступу нападників з боку монастиря хтось кілька раз вистрелив. Арештували за це ні в чому не винних монахів. З Дори до Яремче братів вели з піднятими руками, били, знущалися, кілька днів не давали нічого їсти. Проте Бог не допустив смерті братів. Змучених, виснажених, побитих монахів побачив угорський генерал та… відпустив їх, не бажаючи взяти ще один тяжкий гріх на душу. Брати врятувалися, але попереду були значно важчі випробування, бо у край прийшли інші окупанти — безбожні радянські зайди.

З 1946-го року представники атеїстичної влади заборонили монахам перебувати в монастирі. Брати змушені були піти в підпілля. Кілька братів почали жити в одній кімнатці, яка була їм і за келію, і за храм, і за… кравецьку майстерню брата Порфирія. Згодом монахам вдалося збудувати будинок біля зачиненого монастиря. Туди, попри суворі заборони влади, постійно приходили люди: на пораду, на сповідь, на молитву. До речі, вже на той час брат Порфирій став священником. Владика Іван Слезюк підпільно уділив йому тайну священства. Це відбулося у 1956-му році.

У 1968-му отця Порфирія засудили. Під час ув’язнення його помістили… в морозильну камеру. Але там він так молився, що аж… спітнів. Це може здатися для багатьох дивним. Але в час безбожного атеїзму багато наших монахів, монахинь, священників, Владик та побожних мирян виявляли таку стійкість у вірі, що Господь являв чудо. Люди виживали у таких умовах, де, здавалося б, нікому вижити неможливо.

Витримавши важкі випробування катуваннями та в’язницею, отець Порфирій знову повернувся до Дори. Одного разу перед Великоднем міліціонери конфіскували в братів церковні книги та віддали їх у районний відділ КДБ в місто Надвірна. Аби перед святом не залишитися без богослужбових книг, отець Порфирій вирішив поїхати в Надвірну, до начальника КДБ. Сміливий отець став просити кадебіста… позичити йому на свята деякі книжки. На превелике здивування, сам начальник КДБ дав ієромонаху потрібні книги. До речі, в радянський час влада двічі хотіла розібрати монастирську церкву. Однак ніхто з робітників, яким «доручили» це зробити, не наважився підняти руку на святиню. І в 1963-му році у церкві відкрили музей атеїзму, який діяв до 1990 року.

…Окрім служіння Богу, отець Порфирій займався кравецькою справою, садівництвом, допомагав хворим, даючи їм лікарські рослини, на яких добре знався. З тих часів збереглося чимало спогадів про чудесні випадки зцілень за молитвами ієромонаха. Сам отець волів мовчати, кажучи, що він анічогісінько не зробив, бо вся слава, честь та похвала належить Всемогутньому Господу.

Також за порадами до отця Порфирія зверталися сотні людей, серед яких чимало науковців. Навіть таємно приїжджали на молитви за оздоровлення, хрестити дітей та вінчатися працівники органів влади, міліціонери і… кадебісти. Ні в кого з тих, хто приходив, отець ніколи не брав грошей, але записував на Святу Літургію, на акафіст за тих хворих, над якими читав молитви. А коли бачив, що людина перебуває в скруті, то ще сам давав гроші і продукти.

20 квітня 1998 року ігумен Севастьян уділив отцю Порфирію Велику Схиму з наданням нового імені — Павло. І в часи підпілля, і в перші роки виходу УГКЦ з підпілля отець Порфирій-Павло приїжджав до Унева, багато молився і благословляв людей.

25 січня 2001-го року він повернувся сюди… назавжди. За заповітом, отця поховали на Чернечій горі, на монастирському цвинтарі братів-студитів.

Підготувала Сабіна РУЖИЦЬКА