Про давню і сучасну історію святинь, живі і діяльні парафії, волонтерську допомогу нашим Захисникам від жителів села та цікаву різдвяну інсталяцію повідомив парох храмів Успіння Пресвятої Богородиці та Преображення Господнього отець Іван Гедзик.
Храм духу, боротьби та волі
У селі Гвізд, що на Надвірнянщині (Коломийська єпархія), чотири церкви – три греко-католицькі і одна ПЦУ.
«Я служу в одному з найстаріших храмів Прикарпаття та одній із найкращих церков Надвірнянщини, — мовить отець Іван. — Так церква Успіння Пресвятої Богородиці датована 1739 роком. У третьому томі «Історії Скиту Манявського» авторства професора Миколи Когутяка написано, що саме приміщення святині придбала громада села Гвізд в Маняві за 40 злотих».
Колись така купівля храмів, іконостасів, церковної атрибутики була поширена. А щодо вартості, то для порівняння: на ремонт Пнівського замку було виділено 1000 злотих. Про те, що храм давній, свідчить і збережений донині напис на одвірку святині. Окрім того, отець Іван взяв зразки дерева (вочевидь, білої ялиці) і віддав на радіонуклідний аналіз у Київ. Там вивчали склад деревини, і визначили її вік. Минали роки і сторіччя, храм був осередком духовності, просвіти й культури. Та в радянські атеїстичні часи церкву закрили на довгих 40 років. Хоча, попри заборону, люди на Різдво та Великдень приходили на подвір’я храму. А коли церкву хотіли зруйнувати, жінки хрестом лягали перед церквою, або збігалися та голіруч перевертали машини, якими хотіли знищити святиню.
У 1970-их роках у храмі зробили музей історії села. На щастя, не зруйнували давній іконостас, його просто забили фанерою. Згодом церква була занесена у реєстр пам’яток архітектурної спадщини.
У часи підпілля УГКЦ в помешканнях жителів Гвозда служили світочі віри владика Симеон Лукач, о. Михайло Косило, теперішній Архієпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський Василь Семенюк. Із села вийшли 12 священників, які служать в Україні, Польщі, Казахстані. Є також монахи і монахині. До речі, троє синів отця Івана також обрали служіння Господу.
У 1990-му храм повернувся в лоно УГКЦ, у 2017-му — церкву реставрували. Зняли кілька шарів фарби, аби добратися до первісного дерева. Далі храм покрили гонтою, яку привезли з високогір’я Верховинщини. Майстри несли гонту на плечах, по 70 дощечок. Уже в селі кожну дощечку варили 10 хвилин у спеціальному мастилі. Потім дощечки тричі обробляли спеціальною рідиною. Також під гонтою є дзвіниця й паркан.
До коронавірусу й війни (та й тепер, але рідше) біля храму зупинялися та відвідували святиню численні групи туристів, які прямували в Манявський скит. Зокрема були у Гвозді й гості з Польщі, Німеччини, Великобританії.
Сільський «собор» Преображення
У 2002-му в Гвозді розпочали, а в 2012-му році завершили будівництво нового храму, адже у давній церкві було замало місця. Церкву першу в області відзначили дипломом як найкращу культову споруду Прикарпаття.
«Для села ця церква, наче справжній собор. Тут може вміститися 600 осіб, — продовжує отець Іван Гедзик. — Можу провести паралелі з такими величними храмами Преображення, як от катедральний собор у Коломиї або велична святиня в Івано-Франківську. До речі, ми часто їздили в Івано-Франківськ, консультувалися з архітекторами, майстрами щодо особливостей будівництва». Також церковна громада в Гвозді перша в Україні добилися дозволу в спеціалізованих інститутах, що котельня для обігріву храму знаходиться на висоті 20 метрів.
Особливим у церкві є іконостас. Отець Іван називає його римсько-грецького стилю. В іконостасі, поміж звичними іконами, є 8 фігур у людський зріст. Це скульптури Ісуса Христа, Богородиці, Йосифа з Ісусом, святих Катерини, Варвари, Івана Христителя та апостолів Павла і Петра. Фігури зроблені під білий мармур з позолотою. Надворі перед храмом є також шість великих фігур. Вони представляють відому чудесну історію Преображення Сина Божого.
При церкві Преображення діють спільноти «Матері в молитві», «Апостольство молитви», «Жива вервиця», вівтарна дружина, сестринство «Святої Варвари», братство «Святого Івана Христителя», є катехитична школа. У храмі є два ручні хрести 1902 року. Їх, відчуваючи наближення смерті, повернув один комуніст. У 1970-их роках він забрав хрести зі старого храму. «Разом з парафіянами протягом року ми їздимо на прощі, до війни їздили значно частіше. Але тепер стараємося, зокрема, щомісяця бувати у Старуні, від нас це село недалеко», — розповідає священник.
60 машин для наших Захисників
Зараз у Гвозді зосереджені на молитві за мир і Перемогу та на допомозі Захисникам і ВПО.
«Для мене особисто війна триває з 2014 року, я часто їздив в зону ООС (АТО) як волонтер, возив нашим хлопцям та дівчатам все, що було потрібно», — мовить о. Іван. За таку допомогу священник був нагороджений медаллю «За заслуги перед Надвірнянщиною». Із села було дуже багато людей на першому та другому Майданах, добровольців в АТО та сучасних захисників. На жаль, 7 жителів села загинули, 3 пропали безвісти.
«У Гвозді є люди, які зараз на заробітках за кордоном. Вони допомагають ЗСУ. Так від початку повномасштабного вторгнення від нашого села на фронт передали 60 автівок. Це буси Фольксвагени та позашляховики. Усі автівки привезли з-за кордону від наших заробітчан. Уже в Україні, при потребі ремонтували, заправляли пальним та везли на передову», — зазначає отець Гедзик.
Машини ніколи не їдуть порожні, везуть медикаменти, одяг, взуття, домашню їжу. А ще в Гвозді плетуть маскувальні сітки, щомісяця виготовляють 500 окопних свічок. Під час цьогорічної коляди назбирали 216 тисяч гривень. За ці гроші купили дрони та машину. Цікаво, що на початку війни у селі знайшли прихисток 75 ВПО. Більшість повернулися додому, а деякі залишилися. З людьми, які потерпіли від ворога, втративши домівки, священник часто проводить духовні розмови, разом з дружиною відвідує їх.
Різдво у час війни
Цьогорічні різдвяні свята запам’ятаються жителям і гостям села незвичним вертепом.
За словами отця Гедзика, у Гвозді вирішили поєднати у трьох великих картинах-інсталяціях Різдво Спасителя, традиційне відзначення свята та сучасні сумні реалії. По центру — Діва Марія з Немовлям, святий Йосиф, пастушки, царі, ангели. Праворуч – зображення війни в особах Захисника України, згорьованої матері з дитям, заплаканої жінки, зруйнованих і спалених ворогом міст, сіл та пшеничних полів. Ліворуч – засніжені Карпати, і попри війну, є дитячий вертеп та гуцульські колядники. Над бічними картинами напис: «Нова радість стала, ще новіша стане, як у нашій Україні мир Божий настане». По центру написано: «Христос рождається! Славімо Його!».
А колядувати ходять організовано. Отець Іван каже, що протягом трьох днів свят обходять майже все село. На Різдво жителі села сходяться до старого храму о 15.00. Там моляться, колядують і кілька гуртів розходяться селом.
«Дякую Богові, воїнам і жителям села за те, що ми прожили ці свята, що змогли допомогти нашим Захисникам. Дуже сподіваюся, що наступне Різдво буде в мирній країні», — підсумовує парох.
Сабіна РУЖИЦЬКА
