“Ватра” — один із перших українських вокально-інструментальних ансамблів. Це справжній музичний бренд, під вивіскою якого виступали абсолютно різні музиканти: від Івана Поповича, Ігоря та Оксани Білозорів до Віктора Морозова.
Суспільне Культура поспілкувалося про “Ватру” з музичним критиком та продюсеркою проєкту Old School Ukrainian Funk Мар’яною Хемій: розповідаємо про історію діяльності ансамблю та його значення для розвитку української естради.
ВІА “Ватра” виник у 1971 році при Львівській філармонії. Музичний оглядач Філ Пухарєв зазначає, що на той час це була звична справа: в Радянському Союзі всі великі установи мали свої ансамблі.
Музичний критик Філ Пухарєв. Колаж — Вікторія Желєзна/Суспільне Культура
Гурт неодноразово змінював свій склад — і кожному з них вдалося “залишити слід в історії української естрадної музики 70–80-х”, як наголошує Мар’яна Хемій.
Продюсерка проєкту Old School Ukrainian Funk Мар’яна Хемій. Колаж — Вікторія Желєзна/Суспільне Культура
Перший склад: джазові версії фольклору та віршів дисидентів
Першим керівником “Ватри” був Михайло Мануляк. Тоді репертуар гурту тяжів до джаз-рокових і фолк-джаз-рокових мотивів. Це яскраво простежується в таких піснях, як “Танець жаги”, “Ватровий дим” та “Ой чий то кінь”.
Ансамбль створював джазові кавери на українські народні пісні, а також поклав на музику тексти заборонених дисидентів: Грицька Чубая (“Осіннє небо — синій парашут”), Ігоря Калинця (“Танець жаги”, “Ватровий дим”, “Добрий вечір”) тощо.
ВІА “Ватра” мав дуже насичений гастрольний графік: з цими композиціями вони каталися ледь не по всьому СРСР. Після численних вдалих виступів КДБ звернуло пильну увагу на керівника гурту. Партійців не влаштовувало “те, що музиканти дозволяли собі робити з фольклорним матеріалом і настільки захоплювалися українською естетикою”. Це “червоні директори” пробачити не змогли, тож усунули Михайла Мануляка від керівництва ансамблем та звільнили його з філармонії.
Після цього “Ватру” очолив саксофоніст гурту — Богдан Кудла. Саме за його керівництва у 1975 році вийшла перша й найпопулярніша платівка ВІА. Її перевидавали протягом наступних 15 років.
До платівки увійшли хіти Володимира Івасюка (“Пісня буде поміж нас”, “Балада про дві скрипки”, “Жовтий лист”). Серед них також опинився український військовий марш “Гей, ви хлопці молодії”, який стилізували під французьке кабаре.
“Цензура дивним чином пропустила пісню, та все ж після випуску цього альбому ані колективу в попередньому складі, ані музикантам, що входили до нього, виступати на великій сцені більше не дозволили”, — підсумувала Мар’яна Хемій.
Другий склад: російськомовні пісні та кавери на західні хіти
Другий склад ВІА “Ватри” виник у 1977 році. До нього увійшов ансамбль “Ровесник”, який напередодні створили Іван Попович і Віктор Морозов.
Останній, до речі, зараз найбільш відомий за своїм українським перекладомсерії книг Джоан Ролінґ про Гаррі Поттера, який опублікувало видавництво “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”. Окрім цього, Віктор Морозов — учасник львівського гурту “Арніка”, який у 2021 році відсвяткував своє 50-річчя.
“Він був одним з найкрутіших музикантів: писав і тексти, і музику, був непоганим гітаристом. Справжня «людина-оркестр»“
Тоді на зміну джазу у “Ватру” прийшов фанк. На цей склад радянська влада тиснула сильніше, тож у їхньому репертуарі з’явилося багато пісень російською. Втім, “Ватрі” дозволяли робити кавери на деякі західні гурти — і це “справжнє безпрецедентне явище”, як каже Пухарєв. Наприклад, у музикантів є переспіви британського рок-гурту Procol Harum.
Однак цей склад проіснував недовго — всього три роки. Мар’яна Хемій розповідає, що в 1979-му виконавців “перекупили” і вони у майже повному складі перейшли до чернівецького ВІА “Смерічка”, на запрошення його керівника — Левка Дутківського.
Третій склад: подружжя Білозорів, “застільна” естетика та перші українські мюзикли
У 1979-му Львівська філармонія запросила до “Ватри” ВІА “Ритми Карпат“, обравши його з-поміж 46 колективів-претендентів. Ансамбль був створений напередодні при Львівському автобусному заводі. Тоді “Ватру” очолив композитор, музикант-мультиінструменталіст і вокаліст Ігор Білозір.
Цікаво те, що Білозір був однокурсником Володимира Івасюка: вони разом навчалися та обоє відвідували лекції в одного викладача — Лєшека Мазепи.
Третій склад “Ватри” був найпопулярнішим та проіснував найдовше. Однією з вокалісток “Ватри” була дружина Ігора Білозора — Оксана Білозір (у дівоцтві — Розумкевич). Згодом вона стала повноцінною зіркою ансамблю: на деяких афішах її ім’я навіть писали більшим кеглем, ніж, власне, назву гурту. Окрім подружжя Білозорів, у третьому складі ВІА співав Маркіян Шуневич.
Обкладинка альбому “Ватри”, 1985 рік. Discogs
Колектив підхопив світові тренди: він плавно переформатувався в диско, синті-поп та неосоул. Ба більше, гуртові навіть вдалося виїхати на гастролі за кордон: музиканти виступали в Угорщині, Польщі, Афганістані, Німеччині, а також за океаном — у США та Канаді.
“Основна заслуга Ігоря Білозора тут у тому, що йому вдалося органічно схрестити популярну на той час музику з народною, подекуди «застільною», естетикою. Тобто за сенсом це були доволі «шароварні» пісні, але звучали вони свіжо й фанково, танцювально — із синтезаторами, драм-машинами, електронними барабанами”.
Він додає, що Білозору чудово вдавалися ліричні балади — зокрема, вже згадана “Вівці мої, вівці”, яка нещодавно пролунала у фільмі “Ля Палісіада”:
“Це теж переспів народної пісні, але Білозір настільки добре її зробив, що це звучить, як Pink Floyd!”
Музичний критик зауважує, що Ігор Білозір загалом був “дуже цікавою людиною”. У 90-х він поїхав у Канаду, щоб навчитися писати музику на комп’ютері.
“Він був чи не першим композитором в Україні, який почав писати таку собі «протоелектроніку», своєрідний «дарквейв» (як, наприклад, пісня «Наш час»). Я б сказав, що це «ранній Скрябін» до раннього Скрябіна”.
Мар’яна Хемій каже, що композитор “уміло поєднував фольклорні мотиви з модними ритмами”. “Так йому вдавалося задовольнити і вибагливих меломанів, і ширше коло слухачів”, — підсумовує вона.
У 90-х Ігор Білозір створив із “Ватри” продюсерський центр. Він просував не лише пісні гурту, а й композиції музикантів-початківців.
Цікавий момент: “Ватру” під керівництвом Білозора можна назвати одним із перших українських “відеоблогів”.
Критик пояснює, що 80-ті — це покоління MTV, коли “люди вже не просто слухали платівки, а потребували якогось візуалу”. Тож музиканти почали знімати кліпи, і “Ватра” не могла залишатися осторонь цієї тенденції. Але їм було цього замало — тому саме “Ватра” ввела в українську естраду моду на музичні фільми — мюзикли.
8 травня 2000 року сталася трагічна подія: Ігоря Білозора побили у кав’ярні “Цісарська кава”, розташованій на проспекті Шевченка у Львові. Співак своїми піснями нібито заважав компанії молодиків (серед них — Дмитро Воронов і Юрій Калінін) співати російський шансон. Двоє чоловіків жорстоко побили Білозора — у центрі міста, на очах десятків людей, за п’ятсот кроків від рідної домівки.
Лікарі боролися за життя видатного артиста двадцять днів. 16 травня Ігор Білозір пережив півгодинну клінічну смерть, а 28 травня 2000 року його серце остаточно перестало битися. У віці 45 років зірка української естради помер.
Навіть після загибелі керівника ВІА “Ватра” продовжив свою діяльність, хоч і в зовсім іншому складі. Керівництво гуртом перейняла друга дружина Ігоря Білозора — Ольга Білозір.
“Зрозуміло, що зараз «Ватра» виступає на маргінальних сценах, бо тепер це вже не так цікаво й актуально. Однак класно те, що після загибелі Білозора вони взяли його прізвище як своєрідний «прапор» — бренд, який музиканти зараз розкручують”, — коментує Філ Пухарєв.
Утім, на думку музичного оглядача, перший та другий склади “Ватри” також “зробили багато крутого” для цього колективу, тож їх “незаслужено часто залишають без уваги”.
Мар’яна Хемій переконана, що вплив ВІА “важко переоцінити”: навіть зараз, каже вона, молоді музиканти переосмислюють композиції “Ватри” й додають їх до власного репертуару.
