4 березня 2024 року виповнилося 209 років з часу народження Михайла Вербицького — українського священника, видатного музичного та громадського діяча, адже якраз йому, одному із перших професійних композиторів Галичини, судилося стати творцем музики українського славня — Державного гімну України.
Михайло Вербицький — священник Української Греко-Католицької Церкви, композитор та хоровий диригент, автор мелодії державного гімну «Ще не вмерла Україна». Про це інформує Департамент інформації УГКЦ.
Музикознавець та композитор Станіслав Людкевич писав: «Вербицький є найбільшим нашим, після Бортнянського, духовним хоровим композитором, творцем хорового стилю в Галичині. Його твори „Іже херувими“, „Отче наш“, світські пісні „Дай, дівчино“, „Поклін“, „Де Дніпро наш“, „Заповіт“ є перлинами хорової нашої музики. Його увертюри, у які вплітає народні пісенні і танкові мотиви… є першою талановитою спробою української симфонічної музики в Україні».
Михайло Вербицький народився 4 березня понад два століття тому — у 1815 році. Його рідне село називалося Яворник Руський, це територія Надсяння (Польща), де віддавна проживає багато українців.
З десяти років, після смерті батька виховувався у перемишльського єпископа Івана Снігурського, який доводився хлопцеві далеким родичем. У Перемишлі Михайло Вербицький закінчив гімназію та музичну школу, що діяла при греко-католицькому храмі.
Тоді ж він співав у кафедральному хорі. Ті роки Михайло Вербицький описав у спогадах: «Школа у Перемишлі стала консерваторією в мініатюрі, а хор дорівнював добрій опері, виявилося, що існує в Європі крім трьох відмінних за характером категорій музики: німецької, французької, італійської, також четверта — українська».
Він відчував духовне покликання, тому закінчив духовну семінарію у Львові. У 1850 році Михайла Вербицького висвятили на священника. У 1856 році він став парохом у селі Млини на Яворівщині, де й прослужив чотирнадцять років. Він жив скромно і часто переживав скрутні часи.
Михайло Вербицький двічі одружувався. Перша дружина померла коли їхньому синові Івану не було й року. До висвячення Вербицький обвінчався вдруге на доньці капітана цісарського війська Франциска та Анни Баронів. У подружжя Вербицьких народилося двоє дітей, але старша донечка Марія померла, не доживши до двох років.
Уже у Завадові народився син Михайло. Але друга дружина також померла і отець Михайло сам виховував синів.
Наприкінці життя він також займався педагогічною діяльністю. Його учнями були отці-композитори Віктор Матюк та Порфирій Бажанський.
Михайло Вербицький помер 7 грудня 1870-го у віці 55 років, похований у Млинах. Вже традиційною є виконання гімну на могилі Вербицького кожним українцем, що навідується вшанувати його пам’ять.
Михайло Вербицький та музика до гімну України
Коли саме Михайло Вербицький створив музику до гімну України — досі не відомо. Оскільки немає точної дати, яку б подали науковці. Водночас 15 січня 1863 року у львівському часописі «Мета» вперше на Галичині надрукували текст «Ще не вмерла Україна» Павла Чубинського. Згодом Михайло Вербицький дізнався про цей текст та написав до нього мелодію. Так, у 1865 році пісню «Ще не вмерла Україна» надрукували разом з нотами.
10 березня 1865 року в Перемишлі її вперше виконали на події, яка була присвячена пам’яті Тараса Шевченка. Тоді її заспівали на закінчення концерту під диригуванням Анатоля Вахнянина. Після цього композиція стала популярною серед молоді та представників інтелігенції на Галичині.
У жовтні 1910 року пісню «Ще не вмерла Україна» у кельнському відділенні «Грамофону» записали на платівку. Тоді її виконав український оперний співак Модест Менцинський. А в 1917–1920 роках композиція стала одним із державних гімнів Української Народної Республіки (УНР).
Твори Михайла Вербицького
У творчому доробку Михайла Вербицького твори різних жанрів, як-от: оперети, симфонії-увертюри, водевілі, мелодрами, музика для хорів та вокальних ансамблів тощо. Крім того, він створював музику, використовуючи вірші українських авторів. Наприклад, Юрія Федьковича, Володимира Шашкевича, Тараса Шевченка. Також написав близько сорока сольних пісень, які виконуються під гітару та шість — для фортепіано.
За словами українського композитора Станіслава Людкевича, найвизначнішими творами хорової музики Вербицького є «Заповіт», «Дай, дівчино», «Де Дніпро наш», «Поклін» (світські пісні) та «Іже Херувими», «Достойно», «Отче наш» (духовні пісні). Також музикознавець у своїй статті «Михайло Вербицький та українська суспільність» (1934 р.) пише:
«Михайло Вербицький — це перший піонер української музики на Галицькій Україні в 40-х роках ХІХ століття, коли у нас ще не було ні Лисенка, ні „Запорожця за Дунаєм“, ні „Вечорниць“ Ніщинського. Михайло Вербицький є найбільшим нашим після Бортнянського духовним хоровим композитором, творцем хорового стилю в Галичині. Він найкраще перейняв дух і техніку духовної музики Бортнянського».
Також Людкевич додає, що саме Вербицькому «вдалося здійснити тодішній народний ідеал, потрапити в чистий та щирий тон народної душі». Таким чином, композиції Михайла Вербицького мають українську національну основу, водночас у них відображено новаторство композитора, його власний стиль.
