«Я служив на Херсонщині з 2014 року. Сам родом із Миколаївщини, тому ментальність жителів Херсонщини була мені близька. Усією громадою ми будували великий храм. Інколи я ходив із людьми і на поля, і працювати, і продавати різну продукцію на ринок. Мені було важливо показати, що Бог є не тільки у храмі. Він — всюди». Про це розповів настоятель храму на Херсонщині, священник УГКЦ о. Дмитро Онуфрик в інтерв’ю для «Суспільного».
Мого знайомого катували тиждень
Дружина постійно говорила, що буде війна, потрібно готуватися, вивезти найцінніші речі. Тому за два дні до війни ми вивезли частину речей. Прийняти рішення їхати геть було важко. Планував вивезти сім’ю, а потім повернутися на парафію, адже не думав, що окупація буде настільки швидкою. Коли ми виїжджали, то залишили вдома собаку. Я ж думав, що швидко повернуся, собака буде зі мною під час окупації, і мені так буде веселіше. Але пес загинув, і це для нашої сім’ї стало важким ударом.
Ще одним ударом для мене стала неможливість повернутися і бути зі своїми людьми. Я рік переживав це. Думав, як це я не там? Хоча розумів, що на мене там би чекало. І мої підозри справдилися — хтось звів наклеп, що греко-католики підривали якісь склади, і мого знайомого катували тиждень, щоби він зізнався в тому, чого не робив… Він чудом врятувався!
Перебуваючи в евакуації на Тернопільщині, намагався будь-яким способом передавати необхідне на окуповану Херсонщину. Передавав ліки для інсулінозалежних. Доставка тривала місяць! І щодня можна було тримати звістку, що ліки забрали дорогою. Ми передавали також продукти — навіть баночка звичайного згущеного молока ставала радістю для дітей в окупації.
Син грав на скрипці, щоб зібрати на тепловізор
На Тернопільщині я живу з родиною із досі, бо село, у якому я служив, ще окуповане. Але ми продовжуємо волонтерити. Мій 8-річний син збирав гроші на тепловізор, граючи на скрипці в одному з торгових центрів. За 2 години безперервної гри зібрав 6 000 гривень!
Я стараюся координувати роботу волонтерів, яких знаю. Одного разу українка з Нідерландів передала каски для військових, і одна з них врятувала хлопцеві життя. Ще один тепловізор ми передали підрозділу, який обороняв Бахмут, коли там були запеклі бої. І він також врятував чимало життів.
Цікавим, знаковим моментом було, коли прийшов запит купити зарядну станцію для одного з артилерійських підрозділів. І ми не знали, звідки ті гроші взяти. Аж раптом до мене телефонує людина і каже: «Отче, чим вам допомогти?». Я кажу: «Мені потрібно 20 тисяч». І відповідь: «Приходьте». І вже ввечері зарядна станція їде до військових! Таких моментів було дуже багато. Я бачу, як Бог допомагає, а ми просто є Його руками.
Також ми допомагали виїхати нашим односельцям з окупації, допомагали влаштуватися на новому місці. Людям, які виїжджають звідти, дуже важко, принаймні перший місяць. Тому ми намагалися менше розмовляти з ними, а максимально допомагати.
Однозначно повертатимусь
Коли Херсонщина буде звільнена, я однозначно поїду туди. Так хочеться обійняти всіх знайомих, просто побути з ними. І, можливо, Бог дасть, що ми добудуємо церкву. Бо Бог справді дбає. Я казав своїм парафіянам: «Дбайте про Боже, і Бог подбає про вас». Пам’ятаю, у мене був сусід, який залишився в окупації. Я дуже довго про нього думав. Зрештою вирішив, що треба йому в окупацію передати кошти. Я їх передав. За тиждень він мені телефонує і каже: «Знаєте, ми вирішили виїжджати, і ці кошти нам допомогли, бо машина зламалася». Пізніше він пішов до війська, і щоразу, коли виходив на завдання, просив про молитву. І ділився, що був на 100 % впевнений, що з ним усе буде гаразд. Так, він отримав важке поранення, але я бачу, як Бог дбає про цих людей, тому що вони дбали про Боже.
