13 березня 64-й день народження святкує Юрій Андрухович – український поет, прозаїк та перекладач, якого називають одним із найяскравіших представників постмодернізму. Західна критика порівнює його за значимістю у світовій літературній ієрархії з Умберто Еко, а його твори перекладені на десятки мов. Юрій Андрухович є лауреатом багатьох престижних літературних нагород. Серед останніх – премія Гейне міста Дюссельдорф за 2022 рік. На думку журі, він “представляє ідентичність України як культурної нації”, а ми на честь дня народження Андруховича згадуємо його цитати про рідну домівку, Україну та любов.
Одна з найбільших трагедій – бути позбавленим свого дому… Людині властиво знаходити своє щастя десь поблизу від своєї пуповини. В чужій країні натомість варто шукати не щастя – його там ніколи не буде. Там варто шукати нормальність, щоденну і буденну форму існування, що її з якихось причин ти позбавлений у себе вдома.
Любов – це єдина сила, котра якось утримує все на плаву. І без неї існування втрачає не тільки зміст, а й перспективу.
Те, що українські люди знову почали вірити в себе і створили на Майдані особливу модель суспільства з надзвичайною самоорганізованістю, жертовністю, безліччю прекрасних креативних ідей, цього вже не замовчиш і не викреслиш.
Є великий сенс у тому, щоби подорожувати, навчатись, шукати себе і своє місце в усьому світі. Але в тому, щоб ніколи, за жодних обставин, не повертатись додому, сенсу немає.
Світ цей занадто брутальний, аби можна було його змінити на краще за допомогою слів, але й занадто ніжний, аби щось у ньому змінити за допомогою куль.
Насправді я думаю, що людей тримає разом усе що завгодно, тільки не якісь підписані документи чи не зовсім певні обітниці. Тобто закономірності немає жодної, просто є така абсолютна потреба бути разом і виконувати певні речі спільно.
Інтернет-коменти якось забирають страшенно багато нашої уваги. Ми починаємо дещо параноїдально перебільшувати їхнє значення.
Нам постійно намагаються створити такі умови, вже не то що не комфортні, а просто-таки – непридатні до життя тут, у себе, у своїй країні. Але ж у тому має бути й кайф – заважати їм у цьому. Жодною мірою не полегшувати їм їхньої роботи з перетворення нашої країни в пустелю. Саме тільки уявлення про те, що от “вони” такі грізні і всевладні, а ти от чиниш їм опір, повинно окрилювати.
Опір злу є категоричним виявом людського в людині. Мистецтво також є категоричним виявом людського в людині. Опір і мистецтво взаємно доповнювані
