Фільм Крістофера Нолана «Оппенгеймер», номінований у кількох категоріях на цьогорічну премію «Оскар», знову спонукає до дискусії про зв’язок між наукою та релігією.
Про це пише о. Джозеф Томас із Opus Dei в Прінстоні, Нью-Джерсі. Фільм представляє «тріумф і трагедію ‘батька’ американської атомної бомби» та його моральні дилеми.
Дж. Роберт Оппенгеймер (1904-1967) був із 1942 року першим директором Лос-Аламоської лабораторії в Нью-Мексико, де 16 березня 1945 року було здійснено перший в історії атомний вибух. Коли після відліку останніх секунд він побачив жахливий промінь світла, яким супроводжувався вибух, — він, як кажуть, прокоментував це цитатою з індуїзму (яким він у той час цікавився): «Тепер я став смертю, руйнівником світів». Але трохи раніше він також процитував англійського християнського поета-містика Джона Донна (1572-1631): «Вдар у серце моє, Боже у Трійці Святий, бо Ти лише стукав, дихав, сяяв, мене виправляв. Щоб я міг піднятися — кинь мене і зігни; Тобі лиш під силу зробити мене новим». На думку дослідників його творчості, цей фрагмент «Священного сонета 14» був написаний під час кризи віри Донна і народився з його пошуків Бога та роздумів про життя і смерть.
Коментуючи ці слова, о. Томас висловив думку, що, «вдавшись до такої мови, фізик намагався охарактеризувати жахливу силу нової технології, яка щойно з’явилася у світі». Тому, незалежно від інших аспектів і цінностей, «цей фільм змушує нас замислитися над взаємозв’язком між наукою, релігією та етикою. Насправді це ставить нас усіх, хто живе сьогодні, перед цією важливою моральною дилемою».
Фільм заснований на книжці лауреата Пулітцерівської премії 2006 року «Оппенгеймер. Тріумф і трагедія батька атомної бомби» Кая Берда і Мартіна Дж. Шервіна. Перший співавтор нещодавно висловив сподівання, що «[завдяки цьому фільму] постане ширша дискусія щодо нового типу вченого — чутливого до релігійних і моральних питань, т.зв. соціального інтелектуала (public intellectual)». Він також нагадав цитовану у фільмі розмову між Робертом Оппенгеймером і Альбертом Ейнштейном, у якій обидва побоюються, що «запущена нами ланцюгова реакція може призвести до знищення всього світу». А наприкінці фільму директор лабораторії Лос-Аламос, уже після проведених випробувань, визнає, що «тепер ці страхи стали реальністю». Показані у фільмі докори сумління головного героя стосувалися жахливих наслідків, які можуть супроводжувати «некритичний науковий прогрес».
Свій текст о. Джозеф Томас завершив ствердженням, що «в цьому голосі сумління є якийсь виклик, що виходить за межі науки, політики та прагматичних міркувань. Це вказує на існування чогось більшого: істини і моралі, на які могли би посилатися наука й технології, якби їх створювали з думкою про справжній людський розвиток».
