Отець Іван Терешкун – український греко-католицький священник, громадський діяч, підхорунжий УГА, катехит навчальних закладів Станиславова та Бучача.
Народився майбутній священник 23 січня 1897 р. в с. Угринів Станиславівського повіту (нині село біля Івано-Франківська). Гімназію закінчив у Відні у 1917 році. Під час польсько-української війни брав участь у визвольних змаганнях, мав звання підхорунжого. Навесні 1919 року був важко поранений у голову під Яновим біля Львова. Перебував на лікуванні у м. Жовква, де розміщувався військовий шпиталь УГА.
Після закінчення воєнних дій та поразки УГА І. Терешкуну загрожував призов у військо польської держави. Згідно з розпорядженням Станиславівського єпископа Григорія Хомишина, він, як колишній військовослужбовець УГА, був прийнятий на навчання в духовну семінарію м. Станиславова. Це звільняло його від призову до польської армії. У той час основним завданням духовної семінарії стає формування ідеалу священника як «воїна Христового», готового до пожертви для власного народу. Саме тому владика Григорій Хомишин ще у 1919 р. погодився прийняти на навчання в духовній семінарії колишніх воїнів УГА. Окрім І.Терешкуна, студентами були зараховані М. Бурнадз, А. Мельник та Д. Федасюк.
Упродовж 1919-1923 рр. Іван Терешкун навчається у Станиславівській духовній семінарії. Висвячений на священника 02.07. 1923 р. кир Григорієм Хомишиним і направлений на роботу у м. Бучач, де працював катехитом. Належав до неодружених священників, дотримувався целібату. До речі, під час праці у Станиславові мав словесну сутичку з суддею, громадським діячем на Перемишлянщині Романом Дмоховським (1870-1945) стосовно питань целібату греко-католицького духовенства.
З 1.07 1924 р. він катехит у приватній учительській жіночій семінарії та школі з українською мовою навчання СС Василіянок у Станиславові. Також у цей час він виконував обов’язки четвертого катедрального сотрудника. З 15 09.1926 року до 5.10 1929 р. був сотрудником у Стецевій Снятинського деканату, де парохом був Антін-Володимир Лушпинський. Далі – сотрудник з правом управління у с. Зубрині коло Бучача до 5.09 1943 р. та Скоморохах Бучацького деканату від 6.09 1943 р. У той же час доїжджав до Трибухівців Чортківського деканату.
З 1 вересня 1929 року виконував функції катехита у Бучацькій гімназії, де раніше працював. Тут зусиллями о. Терешкуна була утворена Марійська дружина серед учнів та учениць державної гімназії. Він був жертводавцем українських громадських організацій. У 1933 р. пожертвував на честь своїх уродин 7 зл. 60 гр. товариству «Рідна Школа». У січні 1939 року отримав бронзову медаль «За довголітню службу». У часи німецької окупації 1941-1944 рр. о. І. Терешкун – член Української повітової делегатури в м. Бучач та помічник хворого священника у с. Зубрець. В останні роки життя проживав у цьому селі.
Про обставини смерті о. Терешкуна дізнаємось з спецповідомлення замісника начальника УНКГБ Тернопільської області підполковника Пугача. В ніч з 31 грудня 1945 на 1 січня 1946 р. близько 23.00 до будинку, де проживав парох, у с. Зубрець постукали в двері. Коли двері відчинили, до будівлі зайшли двоє озброєних чоловіків, що були одягнені в уніформу Червоної армії. Вони схопили пароха та відвели до центру села (біля церкви). Після цього останній був повішений. На тіло була закріплена табличка з написом: «За зраду Христа і народу. СБ». Всі домашні речі пароха були забрані невідомими. Цієї самої ночі поряд з о. Терешкуном був повішений завідуючий сільським магазином на прізвище Шкварок. Священника люди поховали у селі 3 січня.
Виглядало так, що атентат здійснила СБ ОУН. Причиною вбивства священника нібито слугував факт, що останній долучився до «ініціативної групи по возз’єднанню греко-католицької церкви з православною». Незадовго перед вбивством адміністратор Станиславівської єпархії Антін Пельвецький призначив о. Івана Терешкуна Бучацьким деканом. Хоча не можна виключати, що це вбивство швидше всього було організоване органами НКВС, щоб скомпрометувати членів ОУН. До речі, в іншому джерелі записано, що о. І. Терешкун таки був замордований більшовиками. Адже усі знали, що о. І. Терешкун – справжній український патріот. Відомо, що під час німецької окупації парох проводив активну проукраїнську діяльність, виголошував промови антирадянського змісту. За його ініціативи була «насипана» символічна могила «Борцям за Волю України».
У донесенні працівників КДБ УРСР подавались також дані, що під час німецької окупації Іван Терешкун був у складі контингентної комісії та агітував за вступ до дивізії СС «Галичина». Окрім того, німецька адміністрація використовувала пароха як перекладача. Після відступу німецьких військ з Бучаччини (липень 1944 р.) о. Терешкун пішов з останніми, однак згодом повернувся. Після цього парох підготовлювався до арешту органами радянської влади. Однак через факт приєднання до «ініціативної групи» арештований не був. Похований на території церковного подвір’я с. Зубрець. Могилу відновив його родич з Німеччини.
Іван ДРАБЧУК, співробітник Національного заповідника «Давній Галич»
