В Івано-Франківському храмі святого пророка Іллі реалізують багато добрих соціальних ініціатив.
…Полудень. Моросить дрібний дощ. Холодно. У Привокзальному сквері Івано-Франківська — людно. Багато військових, біля них – рідні. Видно, що проводжають воювати. П’ятеро дівчат-підлітків зграйкою пробігли. Сміються. Навіть у цей час щасливі. Дві закохані пари сидять на лавках, тихо розмовляють. За кілька метрів жінка-ромка годує немовля грудьми та ще дві дуже скромно одягнені бабусі. Останні прямують до храму святого пророка Іллі, що біля двох вокзалів та Привокзального скверу.
А біля святині… смачно пахне булочками. Одягнена у білий фартушок пані припрошує: «Купл-я-я-йте церковні б-у-у-у-улочки. Щойно спе-е-е-чені, дуже смачні, з маком, шоколадом, повидлом! Хто забув купити смакоту, підходьте вибирайте!». Не втримуюся, підходжу, пробую, м-м-м, смачно. Такі смаколики випікала тітка Антоніна, до якої я ще підлітком їздила в гості у Чернівці. Нема вже тітки Антоніни… Відійшла до Господа. А спогади залишилися, і про булочки також.
А я вирушаю до храму, де знайомлюся з отцем-сотрудником Володимиром Войтовичем. Нахвалюю булочки та запитую, як і чому на парафії вирішили зайнятися випічкою.
«Саме розташування храму, поблизу вокзалу, зумовило наше соціальне служіння, — каже отець Володимир. — Іноді до нас приходять люди попросити їжу, гарячого чаю, грошей на проїзд. Священникам та активним парафіянам було важко дивитися на все це, адже справи милосердя — милі для Господа. Та й просто з точки зору звичайної людини завжди хочеться допомогти тому, хто щиро просить і потребує».
Отож з 2020-го року при парафії почали роздавати одяг та продукти для потребуючих. У час війни, коли збільшилася кількість людей, які не можуть купити собі найнеобхідніше, коли приїхали люди з територій, де ведуться активні бойові дії, то потреба у доброчинності зросла в рази. Зараз у храм за допомогою приходять близько 800 осіб, до війни зверталося 200-300. Роздають продуктові набори в останню п’ятницю місяця.
Зараз ті, хто отримує тут допомогу, відвідують церкву, бувають на Літургіях, приступають до Сповіді, приймають Причастя.
«Я радію та дякую Господу, бо це своєрідна євангелізація, — пояснює отець Войтович, — адже чимало з нужденних ніколи й у храмі не був, не знав, як молитися. Тепер вони сидять на Літургіях».
З Божою допомогою, з благословення Митрополита Володимира Війтишина та завдяки співпраці з доброчинцями благодійного фонду «Чисті серцем» і Генерального консульства Угорщини в Ужгороді при храмі відкрили соціальну пекарню. Доброчинці купили необхідне для випічки обладнання, трохи борошна, маргарину, цукру. Пекарня знаходиться у нижньому приміщенні церкви. Тут світло, чисто, є запас продуктів та працівниці, які вміють творити смакоту.
Нещодавно при церкві спекли та роздали 200 булочок для дітей-сиріт з Кривого Рогу, які перебували на Прикарпатті, ще 200 булочок передали нашим захисникам на передову. Частину випічки продають, аби мати кошти на оплату електроенергії, зарплату пекарок, закупівлю продуктів. Бідним людям булочки роздають безкоштовно. У соціальній пекарні випікають смаколики з кількома видами повидла, маком, яблуками, шоколадом, круасани. Новинкою став церковний хліб. Виробляють та випікають булочки Анна Вацеба та Оксана Щерб’як. Остання хоча й родом з Івано-Франківщини, але до 2015-го жила у Горлівці на Донеччині – місті, що зараз тимчасово окуповане. Працюють пекарки з 08.00 ранку і до 15-16.00. Тісто жінки замішують за 20 хвилин, ще 40 хвилин воно підкисає. З тіста за 1,5 години виробляють булочки. За один заміс — 95 смаколиків. Уже готові вироби кладуть на пательню, і вони в печі ще підкисають. Згодом 7 хвилин випікання — і їжте на здоров’я. Увесь процес триває 3,5 години.
Окрім допомоги бідним, на парафії дбають і про спорт. Зокрема тут 5 років функціонує тенісний клуб. Започаткував його активний парафіянин Роман Савчук. Ще кілька років тому тут були звичайні тенісні столи. Згодом закупили професійний стіл, 15 ракеток різного виду, м’ячики. Столи віддали для інтернатів.
«Я дуже люблю та добре граю в теніс, тому вирішив навчити цій грі всіх охочих: дітей, підлітків, дорослих, — розповідає пан Савчук. – Перед навчанням та іграми завжди молимося». Збір тенісистів відбувається тричі на тиждень: в понеділок, середу та п’ятницю, о 19.00. Донедавна тут проводилися тенісні турніри, і під час нашої розмови отець Володимир Войтович висловив пропозицію-побажання до інших парафій, де також грають в теніс, — провести змагання.
Діє при храмі і молитовно-соціальна спільнота «Вервичники». За словами отця Володимира, її учасниками є молоді люди, які пропагують і самі щодня моляться на вервиці. Вони також виділяють власні кошти на закупівлю продуктів для бідних. Дбають на парафії і про дітей, адже колись, ще перед освяченням храму, був задум, що святиня стане так званою «дитячою церквою». Проте тут більше дбають про благодійність.
«Катехизація, християнське виховання, турбота про родини — також наш пріоритет, — продовжує о. Володимир. — Так ми охопили катехизацією учнів ліцеїв №5, 7, 11. Цьогоріч є 8 катехизаційних класів. Заняття відбуваються у ліцеях, а останні два місяці катехизації — при храмі. Раз на місяць отець Володимир буває у кожному ліцеї. Улітку для дітей проводяться табори. А щонеділі діти мають частування.
Зайшовши в храм, одразу зауважую вишиті ікони Хресної дороги. За словами отця Войтовича, коли ще церква навіть не була посвячена, поважні пані-майстрині вишили 14 стацій. А неймовірною окрасою церкви Святого пророка Іллі є два великі образи святих Володимира і Ольги. Це дарунок родини вишивальниці Наталії Ящук. Коли пані Наталія почала відвідувати храм, то вирішила подарувати вишитий бісером образ Таємної вечері. Нині він висить на хорах.
«Згодом я хотіла подарувати фелон, але священник сказав, що їм до церкви більше потрібні ікони, – розповідає майстриня. — Я разом із сестрою Марією, яка зараз проживає у США, задумали їх вишити. Та Марія не вишивала, бо… завагітніла. До речі, у неї довго не було дітей, і лише після доброго наміру Господь дарував їй щастя материнства». Схеми та їхню роздруківку жінка замовляла у Львові, бісер підбирала в Івано-Франківську, вишивала два роки на спеціальному верстаті. Після початку повномасштабного російського вторгнення майстриня майже не працювала. На дві ікони жертводавиця витратила 100 тисяч гривень. Нещодавно образи освятили, і вони є чудовою окрасою та прикладом жертовності й доброчинності.
«Наша парафія не є настільки велика, але дружня, особлива, — підсумовує отець Володимир.— Усе, як і треба, ми робимо з молитвою, з вірою, з бажанням творити добро для ближніх, допомагати воякам, молитися за мир і нашу перемогу».
Сабіна РУЖИЦЬКА
