«Ти знаєш, що ти – людина?
Ти заєш про це чи ні?»
(Василь Симоненко)
Коли я була маленькою, то не вирізнялася зайвим спокоєм чи помірністю, радше була дитиною, за якою «цвіли золоті верби». І в постійному вирі своїх надважливих на той час пригод я постійно мріяла про те, ким стану у майбутньому.
Думаю, не варто перераховувати увесь перелік професій, на яких я зупинялась, просто повірте, що їх було безліч, а деякі з них були справді фантастичними. І що цікаво, ніхто й ніколи не сказав мені «ні» (інколи батьки вірять у дітей більше, ніж самі діти, за що я дякую своїм). Я була вільна у своїх ідеях та мріях, і ніхто не руйнував мої «грандіозні плани на життя» (читайте з точки зору своєї внутрішньої дитини). Та є та фраза, яку мама повторювала мені щоразу, коли маленька я «змінювала курс» — вона казала, що «найперше – треба бути людиною». І звісно, тоді я ще не знала ні про Блаженнішого Любомира Гузара, за яким справедливо закріпилась ця фраза, ні що з мене власне хочуть, ні що воно таке «бути людиною». Я не певна, що знаю й зараз.
Бо справді, що у цьому світі робить нас людьми?
Певно, кожен з нас може назвати себе людиною, якщо опиратися на рівень нашого розвитку — всі ми «homo sapiens» — «людина розумна». Та чи кожен з нас може назвати себе людиною, опираючись на речі значно глибинніші? Так, я «людина розумна». Але чи я «людина людяна»?
Саме людяність і є тією рисою, яка визначає ЛЮДИНУ в особі. Але як досягти тієї людяності? Як віднайти її в собі, як відчути? Я схильна вважати, що людяність — це сопричастя любові з милосердям. Лише тоді я можу називатися людиною, коли віднайду в собі ці чесноти й навчуся дарувати їх іншим. Бо чи можу казати, що я — людина, коли живу лише для себе, не звертаючи уваги на інших?
Усе в нашому житті тримається на любові. Вона – фундамент, на якому все будується, й вона – опора, яка утримує, коли все йде нанівець. І любов до ближніх є саме тією харизмою, якої нам варто вчитися, щоб осягнути ту «незбагненну й далеку» людяність. Та чи є любов істинною, коли вона не милосердна? Коли вона не віддана й не готова віддати частинку себе для інших?
Я вже давно (ну насправді вже не аж так давно) виросла, визначилася з професією і остаточно знаю, ким хочу стати у житті — я хочу навчитися бути людиною. Не певна, що знаю правильний шлях, чи є взагалі той «правильний» шлях. Не знаю й того, як віднайти людину в собі, але принаймні спробую бути людиною для інших.
«І якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!»
(Ліна Костенко)
Марія ІВАНЦІВ
