УГКЦ на Закарпатті: Як Київська митрополія допомагала у відстоюванні існування Мукачівської унійної єпархії (частина ІІ)

0
17

Мукачівська греко-католицька єпархія, розташована в межах Закарпатської області України, є унікальним утворенням. Це — єпархія, що перебуває у прямому підпорядкуванні Ватикану як Апостольській столиці. Колись її територія сягала приблизно 50 000 км2, тепер — близько 12 800 км2.

Чому так усе склалося і якою була правдива історія цієї єпархії, яку вважають материнською для Словацької та Угорської Греко-Католицьких Церков, а також про природу Ужгородської унії 1646 року як наслідок унії Берестейської 1596 року читайте в покликаннях під цим текстом. Про це пише Департамент інформації УГКЦ.

Варто лише коротко додати те, що Мукачівська єпархія, як і УГКЦ, — пряма спадкоємниця Володимирового Хрещення, бо свого часу ці терени належали до Київської митрополії. Проте складні історико-політичні обставини, зокрема колишня належність теренів сучасного Закарпаття до кількох інших держав, а не Речі Посплитої (Угорського королівства, Трансильванського князівства, Австрійської монархії Габсбурґів, а саме її угорської частини), спричинилися до появи низки особливостей розвитку цієї греко-католицької єпархії, у якій, однак, ніколи не забували про свою київську традицію і берегли її навіть всупереч тиску та репресіям.

Чому ж події, які відбувалися кілька століть тому, цікаві й сьогодні, чому багато з них треба вивчати та розкривати фактично заново? Передусім для того, щоб утверджувати історичну правду і розвінчувати побутування певних міфів, які стають базою для руйнівних ідеологій (як-от сучасна доктрина «русского міра») та системних політичних маніпуляцій (наприклад, заяв угорського прем’єра Віктора Орбана щодо «угорського» Закарпаття).

Про окремі знакові й показові сторінки з історії Мукачівської єпархії, що відкриваються завдяки доступу до архівних документів, розповідає історик Володимир Мороз, науковий співробітник Інституту історії Церкви Українського католицького університету. Темою його досліджень є, зокрема, ця єпархія.

Далі — його пряма мова.

Про становище Мукачівської єпархії ГКЦ у XVIII столітті

У минулому нашої Церкви є сторінки, які розкриваємо лиш тепер завдяки доступу до історичних джерел. Наприклад, відомо, що Мукачівська греко-католицька єпархія пройшла складний період боротьби за своє визнання у другій половині XVII—XVIIІ столітті. Ці змагання закінчилися її канонічним заснуванням, тобто офіційним оформленням її статусу у структурі Католицької Церкви. Проте тільки недавно ми дізналися важливі деталі про перебіг цих подій.

Питання канонічного заснування Мукачівської греко-католицької єпархії постало у зв’язку із запереченням факту самого її існування римо-католицькими єпископами Еґерської єпархії (Угорське королівство). Насправді ж ця єпархія існувала, принаймні з 1491 року. А до того, як знаємо з документів, ця територія належала до Галицької єпархії Київської митрополії. Та на початку XVIII століття, користуючись підтримкою світської влади в імперії Габсбурґів, Егерські латинські єпископи домоглися підлеглості собі греко-католицьких Мукачівських єпископів і тлумачення Мукачівської єпархії ГКЦ як області й обрядового вікаріату Еґерської єпархії Угорської Латинської Церкви.

Боротьба за існування: єпископи Мануїл Ольшавський та Іван Брадач

Мукачівські єпископи опиралися, зокрема приймаючи свячення від Київських митрополитів.

Відкриту боротьбу за звільнення своєї єпархії започаткував єпископ Мануїл Ольшавський. Це сталося на єпархіальному соборі 1749 року, після того, як рік тому Еґерський єпископ Ференц Барковці, залякуючи унійне духовенство, силою візитував катедральний собор у мукачівському монастирі Святого Миколая. Завдяки діяльності Ольшавського та його однодумців, у 1752 році королівська канцелярія визнала за ним право керування єпархією. На єпархіальному соборі 30 січня — 1 лютого 1764 року Ольшавський затвердив рішення звільнитися від неправних опікунів. Відповідну комісію до Відня очолив архидиякон Іван Брадач, майбутній Мукачівський єпископ.

Противником Мукачівської єпархії був Еґерський єпископ Кароль Естергазі. Останній написав до Рима, що у випадку звільнення греко-католиків від його опіки, вони підуть у схизму (σχίσμα з давньогрецької — поділ, розщеплення; тут — відокремлення частини Церкви чи поділ на кілька частин через канонічні суперечності — ред.) Це було відвертою черговою неправдою, але Папа повірив такому донесенню, і в 1767 році просив імператрицю Марію-Терезію відмовитися від підтримки незалежності Мукачівської єпархії.

Єпископ Мануїл Ольшавський помер 5 листопада 1767 року, а його справу продовжив єпископ Іван Брадач, який заангажував до справи архидиякона Андрія Бачинського.

Папа Климент XIV 19 вересня 1771 року видав буллу «Eximie Regalium Principium». Нею було канонічно створено Мукачівську єпархію. Єпископ Брадач захворів через виснаження, спричинене боротьбою за права своєї єпархії, і 4 липня 1772 року помер на 40-му році життя. Перед смертю він марив словами: «Невже я схизматик?», настільки його вразили ці звинувачення з боку угорського єпископа.

Наступним Мукачівським єпископом у 1772–1789 роках став Андрій Бачинський, найбільший ординарій єпархії, шляхтич гербу Сас, нащадок вихідців із села Бачина в сучасному Самбірському районі Львівської області.

Підтримка Київської унійної митрополії

В історіографії укріпилася думка, що чи не єдиною, хто підтримував Мукачівську унійну єпархію на шляху до визнання була імператриця Марія-Терезія. Але історичні джерела свідчать, що насправді це було не зовсім так. Коли правителька при деяких нагодах говорила, що воліла б, щоби греко-католики перейшли в латинський обряд, Мукачівська єпархія мала справді послідовного покровителя — Київську унійну митрополію на чолі з Пилипом Феліціаном Володковичем, тодішнім митрополитом.

Збереглися листи генерального прокуратора Київської митрополії в Римі, ієромонаха-василіанина Ігнатія Володзка, які висвітлюють підтримку митрополією канонічного заснування Мукачівської єпархії. Саме василіанський генеральний прокуратор Київської митрополії орієнтував Мукачівського єпископа щодо того, як діяти в Римі, Відні й на Закарпатті. Саме отець Володзко був офіційним представником єпископа Ольшавського в Римі і мав в ієрарха таку високу довіру, що на власний розсуд міг для добра спільної справи показувати його листи різним особам, здебільшого кардиналам.

Зокрема, прокуратор писав до єпископа Ольшавського: «Пресвітлий велебніший владико, щонайшанованіший покровителю! Ваше пресвітле велебніше владицтво цілком розсудливо й правомірно постановив повідомити мене про все, що з особливою турботою, пильністю, а, рівно ж, прозорливістю вчинив у Відні у справі воздвиження Мукачівського єпископства, і надіслати мені щонайдокладнішу та розлогу інформацію щодо прискорення тієї ж таки справи. Цю інформацію я одержав 5 числа поточного місяця разом із копіями документів, що вкупі становлять книгу на тридцять аркушів. Водночас отримав і шість золотих, призначених мені на покриття поштових витрат, від всесвітлішого адвоката владики Меренди, агента всесвітлішого владики канцлера священної нунціатури… Щоб утішити ваше пресвітле велебніше владицтво додам те, що довідався, зокрема, від всесвітлішого та велебнішого владики секретаря консисторії: наш святіший владика Папа щонайсхильніший затвердити воздвиження Мукачівського єпископства, очікує лише на думку владики єпископа Еґерського, щоб якось задовольнити урядження Латеранського собору, аби не виглядало, що у цій справі попрано закон».

Завдяки цій співпраці з Київською унійною митрополією Мукачівська єпархія була визнана, а не ліквідована. Так Київська митрополія, і то в найскладніших випадках, успішно підтримувала свою Церкву-доньку, навіть там, де ми, люди ХХІ століття, про дещо зі своєї історії забуваємо. Але звернення до джерел дає змогу згадати багато повчального.

Читайте також: УГКЦ на Закарпатті (частина І): Берестейська унія і передумови Ужгородської унії