3 квітня — 106-та річниця з дня народження Олеся Гончара, видатного українського письменника і громадського діяча.
Олесь Гончар прожив багате на події і творчі злети життя, у найнесприятливіших обставинах обстоюючи гуманізм і українську ідентичність. Пройшов Другу світову війну, ще до свого 30-річчя написав радянсько-патріотичну трилогію “Прапороносці” — і разом з тим за новелу “МодриКамень” був затаврований як “буржуазний націоналіст”. 12 років очолював Спілку письменників України — і на високій посаді не мирився зі владою, вказуючи на придушення державотворення та ігнорування проблем пересічних українців.
У 1960-х отримав Ленінську премію за роман “Тронка” — і тоді ж інший його геніальний роман-застереження “Собор” збурив величезну звинувачувальну кампанію: книгу замовчували упродовж довгих 20 років, а сам письменник лише завдяки підтримці суспільства уникнув ув’язнення. Восени 1990 року під час Революції на граніті — на знак солідарності з голодуючими студентами, серед яких була і його онука Леся, — вийшов із лав КПРС з формулюванням “з безмежно жорстокими, що глумливим сміхом зустрічають трагедію власного народу, страждання дітей України, я не хочу мати нічого спільного”. У наш час думки із щоденників і цитати з творів Олеся Гончара звучать як пророцтва і заповіти.
Олесь Гончар
“Україно, твій день гряде!”
“Сама історія запитає кожного з нас у цей день: хто ти? Чи справді вичавив із себе тоталітарного раба, чи здатен відстояти себе як людину, відстояти завтрашній день своєї згорьованої, прекрасної України?”
“Дорожіть миттю, секундою! Живіть так, щоб встигли зоставити слід після себе путящий. Живе не той, хто чадить. Живе — хто іскрить!”
“Мова – це всiглибиннi пласти духовного життя народу, його iсторичнапам’ять, найцiннiше надбання вiкiв, мова – це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна, художня, iнтелектуальна i мисленнєва дiяльнiсть народу”
“Росію погубить ненависть, яку вона розпалює в собі, — ненависть до України”
“За трагізмом долі ми народ унікальний. Найбільші генії нації – Шевченко, Гоголь, Сковорода – все життя були безпритульними. Шевченків “Заповіт” написано в Переяславі в домі Козачковського, Гоголь помер у чужому домі, так само бездомним пішов із життя й Сковорода…”
“Дякую Богові, що дав мені народитися українцем”
