65 років тому 2 квітня відійшов у вічність єпископ, уродженець Городенківщини, Миколай Чарнецький. Його називали «українським Миколаєм Чудотворцем», якого Папа Римський Іван-Павло II 2001 року разом з двадцятьма шістьма мучениками за віру зачислив до лику блаженних.
Пам’ять про владику Миколая Чарнецького як і всю УГКЦ радянська влада намагалася усілякими методами знищити. Та сталося усе навпаки. Ім’я єпископа-місіонера все більше шириться Україною та світом. Відбуваються ґрунтовні дослідження його життя та діяльності, на його честь будуються нові храми, а люди отримують зцілення, молячись до цього доброго Святого.
Миколай Чарнецький був найстаршим серед дев’яти дітей у сім’ї. Зростав у люблячій і турботливій родині. Крім батьків, юним хлопцем опікувався і парох Семаківців Йосип Каратницький. Саме родина Каратницьких свого часу взяла на виховання маленьку маму блаженного Миколая Параску. Дівчинка осиротіла в трирічному віці, батьків якої забрала епідемія холери. Оскільки рідний син Каратницьких отець Омелян покинув світ у молодому віці, саме Микола Чарнецький став цій доброчинній родині за рідного. Ось як Марія Каратницька говорила: «Нехай Микола буде священником замість мого сина о. Еміліяна». Йдеться про це у книзі о. Стефана Йосифа «Николай Чарнецький Ч.Н.І. Єпископ-Ісповідник».
Опікуючись юним хлопцем і всіляко допомагаючи з освітою, пані Каратницька записала для Миколи кільканадцять облігацій Червоного Хреста й деякі цінні речі. Ці кошти дуже знадобилися йому для здобуття належної освіти. Марія та Йосип Каратницькі померли 1907 року з різницею у два тижні, а трьома роками раніше Миколай Чарнецький уже студіював теологію в Римі. Він був на порозі священничого сану, як і хотіли цього його опікуни.
Про рідні Семаківці в Миколая Чарнецького особливі спогади. Тут він провів свою першу Літургію, служив Святу Місію 1936 року та й загалом любив спокійні прогулянки селом. Друзі блаженного згадували і його особливе місце сили – урочище «Гукавку». Ось як о. Стефан Йосиф пише про першу Літургію Миколая Чарнецького в рідних Семаківцях: «Всі присутні плакали зі зворушення, бачачи дитину свого села, сина убогих родичів, священником. Зокрема, це був день радості для його батьків, коли виділи свого сина при престолі, коли їх благословив, стискаючи їх голови».
Ось як згадував Миколая Чарнецького автор альманаху «Городенщина – історико-мемуарний збірник» (1978 р.) Михайло Марунчак: «Він майже кожних вакацій приїжджав хоч на кілька днів відвідати свою стареньку маму в Семаківцях. Його чернеча висока постать притягала увагу всіх, а то тим більше, що в нього було довге волосся і борода. Як священником, так і владикою був надзвичайно скромний і батьківський в розмові. Ніколи не бачив його без ряси, навіть у вакаційні гарячі дні. Сидів звичайно перед материнською хатою і завжди щось читав, найчастіше відмовляв часослов, молився… Кир Миколай в моїй уяві і розумінні був сердечним батьком».
Під час Першої світової війни Миколай Чарнецький працював професором філософії у Станиславівській духовній семінарії, а 1919 року вступив до Чину Отців Редемптористів та склав монаші обіти. Чималу частину свого життя проводив місійну роботу на Волині, де, за його словами, до греко-католицької віри горнулися віряни. Таким чином вони боролись із московським православ’ям. Крім того, греко-католицька віра стримувала латинський клер, який намагався навертати православних на римо католицизм.
У газеті «Діло» за 11 вересня 1933 року читаємо: «В селі Кусківці Великі Преосвященний Микола Чарнецький посвятив нову муровану греко-католицьку церкву ім. св. Архистратига Михаїла. На святі було багато народу… Всі вони заявляли охоту прилучитися до греко-католицької церкви і просили їм дати наших священників. По дорозі витали Преосвященного Чарнецького хлібом-сіллю, незважаючи на перешкоди, які робили людям москвофільські батюшки, що подекуди пробували розганяти зібраний нарід навіть палицями».
Таїнство хіротонії відбулося 8 лютого 1931 року в Римі. Апостольська столиця іменувала отця Миколая Чарнецького візитатором вірних українського обряду поза Галичиною. Освячення відбулося перед чудотворною іконою Матері Божої Неустанної Помочі. Саме тоді стався прикрий випадок, який став наче знаменням майбутнього мученицького шляху владики Миколая: головний убір – мітра – впала на землю. На це новопризначений єпископ відповів: «Вона знову впаде, але тоді вже з моєю головою, як це стрінуло святого Йосафата».
За своє життя Миколай Чарнецький здійснив чимало візитів до Європи, зокрема до Італії, Франції, Бельгії, Ірландії, Великобританії, Польщі, Угорщини, Литви, Латвії, Естонії. І всюди почувався, як удома, адже знав 10 мов.
В газеті «Діло» за 07.07.1931 року йдеться: «Для московських владик місійна праця Миколая Чарнецького була справжнім клопотом». Ось чому через роки, а саме 10 квітня 1945-го до будинку монастиря Редемптористів у Львові під’їхав «чорний ворон». Під час обшуків, за спогадами о. Йосифа Де Вохта, забрали кілька чаш, реліквій, нагрудний єпископський хрест і перстень владики. Відтак Миколая Чарнецького арештували. У львівській та київській тюрмах він відбув близько півтора року. Допити відбувалися за таких умов, що можна було зламати нерви та втратити самосвідомість. Та попри страшні муки Миколай Чарнецький правив у тюремній камері Літургії, використовуючи для Причастя зламану ложку. А з часом оголосили вирок як «агенту Ватикану» – 10 років у таборах посиленого режиму. Тоді розпочалася найжахливіша сторінка в житті єпископа Миколая.
За час свого ув’язнення владика відбув 600 годин допитів і катувань, побував у 30-ти різних в’язницях і таборах примусової праці. І це, на жаль, дуже вплинуло на фізичний стан Миколая Чарнецького. Як безнадійно хворого табірне керівництво 1956 року відправило його до Львова, щоб ніхто не зміг звинуватити радянську владу у смерті єпископа. Й хоча на рідній землі здоров’я владики трохи покращилося, та воно не було тривалим. Через три роки, 2 квітня 1959 року Миколай Чарнецький помер.
Та не померла пам’ять про нього. У рідних Семаківцях нині діє справжній паломницький центр на честь блаженного Миколая. Можна гідно сказати – Покутська Зарваниця, куди щороку віряни прибувають зі щирою молитвою до цього доброго Святого. Як розповів настоятель храму о. Василь Скрипка, цьогоріч 20-а річниця від дня освячення наріжного каменя святині. А відбулася ця велична подія 4 липня 2004 року. Відтоді завдяки зусиллям греко-католицької громади, дбайливості рук о. Василя Скрипки, місцевої влади та щедрим меценатам вдалося зробити чимало.
Нині діє ошатна церковця з неймовірною аурою та частинкою мощей Миколая Чарнецького, біля неї – кам’яна Хресна дорога, літній павільйон для проведення прощ, а ще наразі триває будівництво Гробу Господнього. У планах, як розповів о. Василь, ще зведення дзвіниці й катехитичного центру для молоді. Він щиро вдячний усім, хто всіляко допомагав усі ці роки в розбудові церкви.
Хтозна, скільки би Миколай Чарнецький прожив і зробив ще добрих справ, якби не рука Москви. Саме вона довела владику до смерті. І нині історія повторюється – росія знову вбиває, плюндрує нашу землю та історію.
«Блаженний Миколай зсередини знав те зло, яке прийшло нині на нашу землю. І він його переміг. Силою молитви, силою духа, силою мучеництва. «Він жив у правді й був правдою». Він переміг тоді, а ми повинні перемогти сьогодні», – підсумовує настоятель храму Миколая Чарнецького о. Василь Скрипка.
Юлія МАРЦІНІВ
