Над Апеннінами загуркотіли громи. Вони то тут, то там гнали вогняні стріли. Сердитий вітер гнав темні хмари з гір через Тірренське море на Сицилію. А вони не витримували своєї ваги і великими краплями дощу проливалися додолу, не завершивши мандрівки до острова. Вода затоплювала усі пляжі.
«Отакий мій вихідний», – з сумом подумала я.
Та щоб не витрачати марно час, вирішила присвятити його вам, шановні читачі.
Хочу розповісти про людину, з якою нещодавно познайомилася тут, в Італії. Не буду вдаватися до її біографічних даних, але кілька штрихів про неї. Отже…
Анастасія виросла в інтелігентній християнській сім’ї на заході України. Ще змалку її навчили багатьох молитов, строго дотримуватися релігійних свят та ходити до церкви. Ця миловидна п’ятдесятирічна жінка вже вісім років як повдовіла. Єдина її дочка з сім’єю проживає в Чехії. Анастасія – ревна прихильниця Ісуса. Та буває, що й така людина може спіткнутися та впасти у тяжкий гріх.
«Одного разу я задумалася, – розповідає вона, – як могло людство дійти до таких гріхів, щоб Божий Син прийшов на Землю і прийняв на Себе великі страждання. Якби всі так любили Бога, як я, – цього б не сталося».
І сталося… Вона навіть сама від себе такого не очікувала.
Якось її подруга принизливим тоном сказала: «Що з того, що в тебе вища освіта, а працюєш на мізерну зарплату? Та з твоїми знаннями можеш працювати в офісі солідної фірми і заробіток був би великий».
А ще покритикувала подругу за дешевий гардероб. Це й стало поштовхом до гріха.
Жінка вирішила діяти. Попросилася в одну фірму – відмова, в другу – також. Знайти високооплачувану роботу було майже неможливо. Та слова подруги твердо осіли в ї свідомості.
Тоді наша героїня вдалася… до магії. Почала відвідувати окультні практики. Невдовзі знайшла роботу головного бухгалтера у великій фірмі. А ще виконувала курсові роботи для студентів вишів. Гроші потекли рікою.
«Мене все більше і більше затягувала магія, – зізнається Анастасія. – Я перестала молитися, церкву обходила десятою дорогою».
«Ви почали… зрікатися Бога?» – запитала я.
«Зовсім ні. Я відчувала велику провину перед Ним і навіть боялася підвести очі до неба. Відвідувала ворожбитів, які кидали на карти. Вже думаю: це останній раз піду – і все. Але після «останнього» мене тягнуло знов і знов. Що далі – то гірше.
Почало боліти серце. Це були доволі слабкі болі, але вони не припинялися ні на мить. Постійно відчувала якийсь дискомфорт. Стала дуже нервова, часто вибухала гнівом. А одного дня, коли переходила дорогу, мене ледь не збила машина».
«Чому ж ви не пішли до церкви і не попросили Господа, щоб допоміг вийти із зашморгу магії?» – намагаюсь зрозуміти співрозмовницю.
«У тому то й справа, що хотіла без Божої допомоги позбутися нечисті. Думала, що коли сама почала цим займатися, то й самій з цього виходити. Але це було неможливо. Та коли вже була вкрай змучена темними силами, впала на коліна і вигукнула: «Господи, я назавжди зрікаюся сатани! Прости мені і допоможи вийти з цієї біди, бо без Тебе нічого не можу!». І, о чудо! У ту ж мить перестало боліти серце, а в моїй уяві постав образ Ісуса, розп’ятого на хресті!
Наступного дня я подала заяву на звільнення. Більшу частину заощаджень віддала на ЗСУ.
Зараз з Божою допомогою чесно заробляю на життя. Часто ходжу до церкви і жодного дня не проходить без молитви. Дуже дякую Ісусові, що врятував мене від вічного пекла».
Ось така історія.
P.S. Дорогі читачі, коли прочитаєте ці скромні рядки моєї розповіді, то прошу вас: помоліться за тих, хто звернув на хибну дорогу життя. Хай Господь відверне заблукану душу з нетрів гріхів. А якщо вас щось спонукає до гріха, тоді є дуже коротка, але надзвичайно сильна молитва: «Во ім’я Крові Ісуса Христа, згинь від мене, сатано!».
Хай Господь буде з усіма вами!
Світлана БУНІЙ-ГЕРЕГА
