Питання: Часто відпочинок, «нічогонероблення» сприймають як лінь. Як відпочивати, щоб це не було гріхом лінивства?
Відповідає брат Олександр Могильний OFM Cap.
Якщо говорити про лінь, то є багато моментів, які на перший погляд — тільки синоніми. Але насправді їх через виховання або неправильне тлумачення людського життя спихають в одну купу.
Одна справа — коли людина не бажає щось робити. Бо саме бажання або думка не є гріховними. Гріх є тоді, коли людина точно має виконати своє завдання, але не робить цього, бо не хоче. Тоді думка активується.
Або інший момент: «не робити нічого — це лінощі». Людина не може нічого не робити! Тільки мертва людина взагалі нічого не робить. Той, хто відпочиває вночі, спить глибоким сном, не має у цей час свідомості, не має відповідальності за вчинки (тоді теж не можна говорити про якусь моральну оцінку). Він вирішує відпочити вночі, свідомо відмовляється від будь-якої активності, йде спати, але протягом тих годин сну також діє. Людина приймає рішення, що спатиме у цій кімнаті, у цьому ліжку, стільки-то годин; вона лежить, у якійсь позі — тобто все одно щось «робить».
Підхід до людини як до машини, яка має постійно щось робити, — оманливий і навіть негідний. Наше покликання — не бути людиною праці, а виконати Божу волю. А в Божій волі є активний час — робота, різні обов’язки — і час відпочинку. Хто не вміє добре відпочивати, той не вміє добре працювати. Це не значить, що людина, яка постійно активно щось робить, працює невідповідально чи неякісно. Йдеться про те, що вона ризикує втратити найважливіше — себе, втратити сенс. Такі люди вважають: якщо вони відпочиватимуть, то будуть ледарями, марнуватимуть час.
Тому, коли Бог дає Десять заповідей людям, які не знають, що таке свобода, — тобто не знають, що значить «зупинитися», бо зупиняються не по своїй волі, а лише з волі пана; не знають, що таке відпочинок, бо відпочивають з волі пана (що є рабством), — Бог чітко наказує: «У цей день буде відпочинок». Не люди вигадали відпочинок, а Господь Бог, який є паном часу, паном людини. Але Він насамперед зацікавлений у благові людини, у її щасті. В цьому відпочинку не йдеться про утримання від праці, від обов’язків, які можна відкласти на потім, а передусім про те, щоб людина не прожила свого життя як тварина, коли кожен наступний день не відрізняється від попереднього. Святість відпочинку, святість суботи у євреїв, неділі у християн — це виривання з цього контексту щоденності. Бо ми відпочиваємо не для Бога.
Святість відпочинку говорить про те, що людина насамперед має подивитися на сенс свого життя: куди вона йде. Якщо щоденність однакова протягом десятків років, то питання — куди ти прямуєш? Відпочинок говорить не про відсутність якоїсь важкої праці, а передусім про те, що ми — інші створіння, ніж усі решта. Ми — створіння, яке має образ і подобу Бога; яке має бути представником Бога на землі. А значить — об’являти Його волю; бути цим винятковим створінням. Відпочивати — означає в цей день, у цей час бути по-особливому у справах Бога.
Звісно, людина праці також є у справах Бога. Праця — це винятковий дар, коли людина може розвиватися як особистість. Праця — це великий дар, який допомагає становленню людини. Й великою кривдою, великою несправедливістю є позбавити людину роботи. Бо йдеться не про заробіток, не про те, щоб заповнити час, а про сенс життя. Але відпочинок — це особлива справа Бога. Людина через це бачить, що було, що сталося, що змінилося, що потрібно виправити, а також бачить, у якому напрямку вона йде. Тому відпочинок є святим, недоторканим. Це закон. І Церква чітко каже, що не відпочивати — це тяжкий гріх. Що потрібно зробити все, щоби звільнити себе від важкої фізичної чи інтелектуальної праці [у неділю]. Що цю працю потрібно відкласти (або її уникнути) лише для того, щоб людина могла свій духовний зір відвести від тягаря щоденності і звернутися до свого Творця.
