«Нині прославляється свята Марія Єгипетська, серед великих грішниць – велика праведниця. Тож радуйтеся, грішники! Для вас відчинені не тільки двері покаяння, а й світлиця слави. Подивіться, якою була Марія і якою стала, й забажайте мужньо пройти її дорогою. Господь кличе нині й нас усіх, і хто не відгукнувся на Його милостивий поклик? Майже всі вже говіли, висповідалися й причастилися святих таїнств, тобто послухалися поклику й встали. Ходімо ж тепер такою дорогою, як пішла Марія, коли встала, щоб осягнути те, що врешті вона осягнула» (Слово св. Теофана Затворника на п’яту неділю Великого посту).
«Покаяння відкрий мені двері, Життєдавче, − молиться зранку дух мій у святім Твоїм храмі, бо вся моя тілесна храмина осквернена; але Ти, Щедрий, очисти мене своєю ласкавою милістю».
Цими словами починається одна з трьох покаянних стихир на Утрені у передпостові та постові неділі. Проте, не стільки ми благаємо Господа відкрити нам двері покаяння, як це сам Господь, невтомний у своєму Милосерді, спонукає наш дух піднестись до Нього. Тому знову і знову відкриває нам двері, запрошує зробити ще один крок за Ним. Бо головне на шляху за Господом не зупинятись.
Покаяння відкрий мені двері… – покаяння – це навернення. Це повернення в люблячі обійми Отця. Покаяння – це рух до Бога. Кожен практикуючий християнин іде шляхом покаяння і навернення. Це не одноразовий акт – це неустанна дорога за Богом, це завжди свідомий вибір, щоби напрямок свого життя скерувати до Бога. Як бачимо, покаяння – це реальність, учасниками якої є особа і Бог. Тобто особа, яка кається (визнає свої провини) і Бог, що приймає каянника.
В історії християнства знаємо чимало святих подвижників, які прикладом свого життя й донині служать за добрий взірець гідного покаяння. Серед них є й ті, чиє життя було доволі бурхливим до часу, як вони зустріли на своєму шляху живого Бога. Хто вони? Св. Августин, який писав: «нема жодного святого без минулого, нема жодного грішника без майбутнього», св. Пелагія, св. Ігнатій Лойола, Марія Магдалина та багато інших.
Щоби полегшити нам труд духовної мандрівки в час Великого посту, Церква не лише закликає нас до покаяння, але що більше, подає приклади, як треба діяти у тих чи інших духовних змаганнях. Ці приклади супроводжують нас, починаючи від підготовчих тижнів перед постом аж до Великодня.
У п’яту неділю посту глибоким і непересічним прикладом покаянного способу життя постає перед нами постать преподобної Марії Єгипетської. Вона – велика вчителька досконалого покаяння. Але, «нема жодного святого без минулого…». Не без минулого і преподобна Марія Єгипетська. Її життя справді вражає. Що саме вражає? А те, що «немає нічого неможливого для Бога». Душа, яка робить крок назустріч Богу, отримує від Нього усе – повноту і святість життя.
Хвилююча історія життя
Свята Марія Єгипетська жила на зламі IV-V століть і походила з Єгипту. Коли їй виповнилося дванадцять років, втекла з батьківського дому і подалась в Олександрію. Там протягом вісімнадцяти років вона вела розпусний (була великою блудницею) спосіб життя. Одного разу, побачивши єгиптян, що прямували до порту, вона пішла за ними й сіла на корабель, що плив до Єрусалиму. Вони прибули до Святого міста на свято Воздвиження Хреста Господнього. Марія слідувала за натовпом, що поспішав до Храму Воскресіння. Але коли вона хотіла увійти до храму, не змогла цього зробити, незважаючи на неодноразові спроби.
«Коли настала година Святого Воздвиження, я хотіла увійти з усім народом в церкву. З великим трудом пробравшись до дверей, я, окаянна, намагалася втиснутися всередину. Але щойно я ступила на поріг, як мене зупинила якась Божа сила, не даючи увійти, і відкинула далеко від дверей, між тим як всі люди йшли безперешкодно» (з «Життя прп. Марії Єгипетської»). Й так, перебуваючи на передньому дворі храму, Марія побачила ікону Пресвятої Богородиці. В ту саму мить вона почала усвідомлювати, що це її нечисте життя заважає підійти до дерева Хреста. Проливаючи сльози, б’ючи себе в груди та дивлячись на ікону Божої Матері, вона звернулася до Неї з молитвою: «Пресвята Діво, що в тілі Бога породила, знаю, що я недостойна, щоб навіть дивитися на Твій образ, бо Ти чиста тілом і душею, а я, будучи такою оскверненою, мала б викликати твою неприязнь. Але оскільки народжений від тебе Господь став людиною, щоб закликати грішників до покаяння, допоможи мені. Дозволь мені увійти до храму, не заборони мені побачити Дерево, на якому Бог був розіп’ятий тілом, щоб я впала перед Його Хрестом. Обіцяю Тобі, що як тільки побачу Хрест, відречусь від світу й насолод і піду дорогою спасіння, яку Ти мені вкажеш». Раптом вона відчула свободу від сили, що стримувала її, і змогла увійти до храму, де з нетерпінням вклонилася Чесному Хресту. Тоді, повернувшись до ікони Божої Матері, Марія підтвердила, що готова віднині йти шляхом, який вкаже їй Богородиця. Відповів їй голос з висоти: «Якщо перейдеш Йордан, то знайдеш спокій» (з «Життя преп. Марії Єгипетської»).
Вийшовши з храму, вона купила на милостиню, отриману від одного паломника, три хлібини, і, розпитавши дорогу до Йордану, увечері прийшла до храму Іоанна Хрестителя. Опісля, омившись у водах річки Йордан і причастившись Святих Таїн, вона з’їла хліб і заснула на березі річки. Наступного дня Марія перейшла Йордан і з того дня жила в Йорданській пустелі сорок сім років, не бачивши нікого. І лише після довгих десятиліть пустельного життя зустріла старця-священника Зосиму. Вона, колись велика грішниця, перед очима монаха – тепер велика свята і приклад покаяння. Зосима радів, що нарешті зустрів людину, сповнену духом Божим, яка досягла досконалості життя. Піддавшись палким благанням преподобного, свята зі сльозами розповіла йому нелегку історію життя в перелюбі, і водночас поділилась тим найкращим, щоб досвідчити, живучи у пустелі, шлях покаяння, який тривав довгі десятиліття. Закінчивши розповідь, вона попросила старця прийти наступного року у Великий Четвер зі Святими Дарами на берег Йордану.
Зосима виконав прохання преподобної Марії, прийшовши до неї. Але коли монах Зосима прибув через рік на те саме місце, він знайшов тіло уже покійної Марії Єгипетської, яке лежало на землі зі схрещеними на грудях руками і обличчям, зверненим на схід. Охоплений горем і сльозами, він не одразу помітив напис на землі, накреслений руками святої, яка не вміла писати. Було написано: «Отче Зосимо, поховай на цьому місці тіло смиренної Марії, віддай праху те, що належить праху, але спершу помолися за мене. Я відійшла до Господа у ніч Святих Страстей Господа нашого Ісуса Христа, причастившись Святих Тайн».
Після марних спроб викопати могилу шматком дерева, Зосима побачив лева, який за велінням старця викопав кігтями яму, в яку монах поклав тіло святої. Повернувшись до монастиря, він розповів про чудеса, які Бог показує тим, хто відвернувся від гріха, щоб навернутися до Нього всім серцем. Свята Марія пройшла шлях від великої грішниці до великої святої, стала джерелом надії та прикладом.
Впродовж століть про Марію Єгипетську було написано і сказано багато. Ця постать мандрує крізь століття, а кожне покоління знову і знову відкриває для себе її духовний подвиг. Який основний лейтмотив, послання чи якщо хочемо меседж з цієї «хвилюючої історії життя» передовсім життя людини – жінки? Чому Церква подає нам саме цю постать? Чи не тому, що саме у цій святій ми бачимо силу покаяння і торжество Божої сили й милосердя для людини, яка з ласки Божої радикально змінює спосіб життя – іде дорогою покаяння. Преподобна Маріє Єгипетська служить прикладом відваги і віри в те, що нема неможливого, що можна піднятися із найглибшого дна. Нема такого дна, куди б не сягала спасительна рука Христа. Господь усюди помандрує за нами, але потрібно одного – розпізнати гріх, покаятись, приступивши до Тайни Сповіді, і спрямувати свою життєву дорогу за Христом. Нема втраченого життя. Один щирий порух душі і молитва розкаяння на порозі храму, як бачимо, стали для преподобної Марії початком нового життя. Бог прийняв її зречення «від» світу і прийняв її «для» Себе.
Тож не випадково у п’яту неділю Великого посту розважаємо над життям преподобної Марії Єгипетської. Нехай у нашій душі проростуть такі бажані плоди покаяння і радості, бо Господь ближче, ніж ми собі думаємо!
Алла КАПУШ
