Нині замурована східна брама Єрусалиму, через яку Ісус в’їхав на осляті. Мовчать старі мури, вслухаються в товщу тисячоліть, але нічого не чують, бо каміння не вміє пам’ятати, інакше воно б кричало…
Він в’їжджає на осляті, а екзальтований натовп вистеляє Йому дорогу пальмовим віттям і хітонами. Радісні обличчя, широкі усмішки, схвильовані вигуки «Осанна! Осанна, Сину Давидів!».
Ось він, момент істини, скільки поколінь на Нього чекали! Ось Він, обіцяний Богом Месія! Втомився від чекання вибраний народ, втомився, але не зневірився, як їхні предки у пустелі, для яких Бог простелив сушу посеред Червоного моря, яких щодня годував манною, для яких з каменя добув воду. Та вони, бачивши все це, таки виліпили собі золоте теля, доки ходив Мойсей по скрижалі, й розбив Мойсей перші скрижалі, й вгнівався вельми, і перепрошував Бога довго.
А тепер глянь, Господи, як ликує Твій народ, як вітає свого Месію! І не назвеш Ти цей народ більше туговухим і тугошиїм. «Осанна! Осанна!». І падає пальмове віття під ноги…
…А Він вдивляється в юрбу і бачить викривлені розчаруванням і злобою обличчя – очі, які спопеляють, вуста, спраглі помсти. Він чує: «Розпни! Розпни! Варраву нам, Варраву!». І холодний місяць… і гаряче сонце… Це не вперше вони бачать метушливу людську юрбу, мізерну і дуже дочасну в своїх радощах і смутках, але це вперше вони бачать, як страх сковує самого Бога. Вже близько мить Твого страждання, вже близько мить тріумфу Твоєї любові. І падає пальмове віття під ноги…
Не мине й декількох днів, як цей народ відчує себе ошуканим і зневаженим. Бо Той, хто розслаблених і сліпих зцілював, мертвих з гробу піднімав, тисячі голодних годував п’ятьма хлібами, морю наказував, по воді ходив, не скликав небесного війська, не визволив свого народу з рабства, не оголосив священної війни, а проповідував Царство, яке не від цього світу. Натовп не вибачає розчарувань. Юрба вміє підносити, але горе тому, хто бачив ненависть натовпу. А Він бачить, Він відчуває цю ненависть на ще радісних і збуджених обличчях, і страх сковує Його серце, і смуток оповиває Його. І падає пальмове віття під ноги…
Навіть учні, ті, найближчі, з якими Ти ділив хліб і небо над головою, залишать Тебе, навіть Петро зречеться тричі… Сковані страхом, який переважить любов, вони лише здалеку спостерігатимуть за Твоєю мукою… Хто буде під Хрестом? Та, що стоїть здалеку і з тривогою спостерігає, як Ти їдеш на осляті, Матір Твоя, яка теж знає, що наближається МИТЬ. Марія Магдалина, якій Ти вернув втрачену гідність, ось вона дивиться на Тебе усміхнена і щаслива у своєму незнанні. Марія Клеопова і ось та смутна рудоволоса красуня Йоганна, жінка Хусова. Як тужитиме вона, як рватиме на собі золоті коси! І Твій наймолодший учень, бо його дитинне серце розуміє любов, але ще не знає страху…
І падає пальмове віття під ноги…
І я сьогодні стелила під Твої ноги вербову гілочку з ніжними пухнастими котиками. І я спостерігала за збудженим натовпом з оберемками заквітчаних галузок в руках, з радісним передчуттям весни і скорого свята. Блаженні у своєму незнанні… І падають вербові гілочки під ноги…
Чи побачиш мене під Своїм Хрестом, Господи?
Руслана БИТКІВСЬКА,
парафія св. Івана Богослова селища Богородчани.
