Цими днями минає 140 років із дня уродин греко-католицького священника о. Андрія Стадника (1884–1921), життя якого пов’язане з Підгірками, що з 1972 року належать до Калуша. Він – зять підгорецького священника о. Івана Козака (1854–1935), який душпастирював у с. Підгірки з 1888 р. А також – батько відомих борців за вільну українську державу Ірини Шлемко-«Рути» і Андрія Стадника-«Бистрого».
Варто наголосити, що о. Іван Козак, на доньці якого одружився о. Андрій Стадник, підтримав і благословив озвучену в 1887 р. ідею свого попередника о. Йосифа Кобилянського й прагнення парафіян щодо будівництва нового храму в Підгірках. На час його призначення на парафію тут діяла стара церква – Чесного і Животворящого Хреста, збудована в середині ХVІІІ ст. Згідно з дослідженням краєзнавця М. Когута, вона вже не вміщала всіх прихожан (станом на 1886 р. у Підгірках проживала майже тисяча жителів) і стан її був критичний. За домовленістю о. І. Козака й церковного комітету, будівництво нового храму майстри з Перегінського розпочали влітку 1889 р. Місце під будівництво поряд зі старою церквою освятив о. І. Козак навесні того ж року. Парафіяни активно допомагали майстрам зводити святиню. Священник контролював роботи. Сам не вживав спиртного і заборонив селянам привозити майстрам горілку. «Святу й угодну Богу справу роблять світлою головою», – постійно наголошував о. І. Козак. Новий храм о. Козак освятив у лютому 1899 р. – на Стрітення Господнє. Краєзнавець не вказує прізвища майстрів, але, оскільки перед Підгірками вони зводили церкву Святого Миколая в Хотіні коло Калуша, де якраз із ними й домовлялися підгірці, то можемо стверджувати, що головним майстром будівництва був житель с. Перегінське Іван Данилко.
Згідно з дослідженнями В. Мороза, Андрій Стадник народився в Миколаєві або Роздолі (Львівщина) 24 квітня 1884 р. У 1909 р. закінчив Львівську духовну семінарію. Того ж року був висвячений у духовний сан. Був одружений на доньці о. Івана Козака Олександрі. У їхній сім’ї народилося четверо дітей: Марія, 1910 р. н., Ірина, 1912 р. н., Андрій, 1914 р. н., і Василь, 1917 р. н.
Після рукопокладання, з осені 1909-го протягом півтора року о. Андрій Стадник ніс свій душпастирський послух на парафії в моєму рідному селі Петранка (тоді – Рожнятівського деканату Львівської архієпархії, нині – Брошнів-Осадського протопресвітеріату Івано-Франківської Архієпархії). Згідно з метричними книгами с. Петранка, уже 10 жовтня 1909 р. о. Андрій як сотрудник за правом управителя вперше реєстрував народження. Перший шлюб у цьому селі давав 9 листопада 1909 року.
До речі, свій священничий шлях о. Андрій Стадник розпочинав під авторитетним керівництвом тодішнього пароха Петранки о. Порфирія Руденського (1835–1909) – вуйка, тобто материного брата, Ольги Рошкевич. Як відомо, донька священника зі с. Лолин на Долинщині о. Михайла Рошкевича була першим коханням Івана Франка, життя якого теж тісно пов’язане з Підгірками: у квітні цього року минає 110 років із часу переїзду на постійне проживання в Підгірки сім’ї наймолодшого брата Каменяра Онуфрія, бо ж рік перед тим, у 1903-му, Іван і Онуфрій Франки купили тут, коло Калуша, спільну землю з будівлями й лісовими угіддями.
Після смерті о. Порфирія (з грудня 1909 р.) о. Андрій Стадник став адміністратором. Останній шлюб на парафії в Петранці зафіксований ним у лютому 1911 року. А останнє хрещення петранківської дитини він проводив 18 березня того ж року. У Петранці народилась його донька Марія. Цікаво: як і батько його дружини, о. Андрій Стадник мав можливість відправляти Богослужіння у храмі, зведеному перегінським майстром Іваном Данилком. Саме він, прадід нинішнього священника в Петранці о. Володимира Лесюка, на початку 1870-х рр. будував церкву св. великомученика Юрія (нині святого Василія Великого), що в горішній частині с. Петранка.
Після адміністрування в Петранці о. Андрій Стадник отримав парафію в Миколаєві Жидачівського повіту. З початком Першої світової війни його, як і багатьох інших священників із Миколаївщини, австрійська влада інтернувала в концтаборі «Талерґоф». Як пише дослідник В. Мороз, священник перебував там недовго. Родина о. Андрія Стадника, ймовірно, перед наступом царських військ була евакуйована, бо його син Андрій народився 12 грудня 1914 р. в с. Побук на Сколівщині.
Коли Австро-Угорщина відновила контроль над більшою частиною Галичини, о. Андрій Стадник повернувся до Миколаєва. З жовтня 1915 до травня 1918 р. він виконував обов’язки адміністратора парафії як сотрудник із правом управління. Умови проживання тут священничої родини були не з кращих: під час Великої війни згоріло кілька прицерковних будівель, у тому числі й будинок сотрудника.
Отець Андрій мав повагу парафіян. Він брав активну участь у громадській діяльності, зокрема і в часи існування ЗУНР. Невипадково ж через деякий час був ув’язнений поляками, які зайняли Миколаїв у травні 1919 року. Після виходу на волю по дев’ятимісячному ув’язненні у львівських «Бригідках» о. Андрій Стадник отримав посаду сотрудника у с. Завій на Калущині. Цим призначенням не був задоволений, оскільки душпастирював уже 11 років, а своєї парафії не мав. Під час Різдвяних свят 1921 р. о. Андрій застудився: як результат – тяжко захворів на запалення легенів. У ході дослідження надибуємо дві дати його смерти: В. Мороз подає 5 лютого 1921 р., а Д. Блажейовський – 3 лютого. Ймовірно, 3 лютого о. Андрій Стадник помер, а 5 лютого відбувся похорон. Після смерти о. Андрія його дружина з дітьми переїхала жити до батьків у Підгірки.
Дарія ОНИСЬКІВ,
наукова співробітниця Музею-оселі
родини Івана Франка в Підгірках (Калуш)
