(Закінчення, поч. у ч. 17)
Своїх дітей о. Андрій Стадник разом із дружиною виховували в любові до України. Їхня донька Ірина, навчаючись у ІІІ державній учительській жіночій семінарії у Львові, в 1926 р. стала пластункою. На третьому курсі, в 1929 р., вона вступила до підпільної Української Військової Організації (УВО). Проходила ідеологічний та організаційний вишкіл під псевдо «Скала». Згідно з дослідженням І. Тиміва, після здобуття освіти, крім вчительської праці в Підгірках і Калуші, займалася громадською діяльністю у філії Українського педагогічного товариства «Рідна школа».
З досліджень В. Мороза і З. Бойчука дізнаємося, що у травні 1943 р. Ірина Стадник активізувала працю в ОУН під псевдами «Соня», «Василиха», «Рута». Через рік активно включилася в підпільну боротьбу: була господарчим референтом жіночої мережі ОУН і водночас заступницею обласного референта жіноцтва Юлії Ганущак («Галичанки»), уродженки с. Довпотів на Калущині. 28 серпня 1944 р. Ірина очолила жіночу мережу Українського Червоного Хреста (УЧХ) замість «Галичанки» й увійшла до складу обласного проводу ОУН Станіславщини. Відповідне призначення отримала від провідника Ярослава Мельника («Роберта») в с. Грабівка на Калущині.
У кінці вересня 1944 р. обласний провід ОУН перебував у Чорному лісі біля сіл Мислів і Ріп’янка на Калущині. Тут «Рута» отримала від «Роберта» нові політичні та господарські інструкції, з якими мала ознайомити окружних референток. Під вечір 1 жовтня вона разом із обласним фармацевтом Левом Василиком («Шкварком») прямувала до села Бережниця. Близько 22 години за місцевим часом на окраїні с. Яворівка з боку с. Завій обоє були затримані під час облави 191-им окремим стрілецьким батальйоном внутрішніх військ НКВС. Під час обшуку при «Руті» були знайдені згадані інструкції, а також кілька інших підпільних документів. Обох перевезли до Станіслава. На слідстві Ірина говорила дуже мало. 13 січня 1945 р. Військовий трибунал військ НКВС Станіславської області засудив її до найвищої міри покарання – розстрілу з конфіскацією майна. Вирок був виконаний 16 січня того ж року – очевидно, у Станіславі. Місце поховання невідоме. У травні 1994 року жінку посмертно реабілітували.
Старший син о. Андрія Стадника Андрій навесні 1944 р. також пішов у підпілля. Відомий під псевдами «Бистрий» і «Чорт». На початку 1945 р. організував сотню УПА «Бистриця». Як стверджує М. Когут, на Великдень 1945 р. сотня перебувала у Підгірках, Мислові, Ріп’янці. Із бойових акцій сотні великим був бій із енкаведистами біля Ясеня. Потім А. Стадник був комендантом районної боївки СБ ОУН Долинщини. Раніше йшлося про те, що загинув біля с. Луги на Рожнятівщині в 1947 році. Згідно з останніми дослідженнями С. Лесіва, загинув Андрій Стадник у лютому 1946 р. біля с. Ілемня (за спогадами його сестри св. п. пані Марії, був поранений і, щоб не потрапити живим у руки ворогам, застрелився).
Його дружину Сташку разом із сином Ярославом, 1939 р. н., у жовтні 1946 р. відправили в Караганду, де через два місяці по прибуттю молода жінка померла, а сина виховали чужі люди.
Після виходу у вересні 2023 р. статті «Доля сина сотенного УПА Андрія Стадника («Бистрого»)» під моїм авторством у часописі «Вікна», на прохання івано-франківського дослідника-пластуна Тараса Зеня ми разом із волонтеркою музею-оселі Марією Федорко вийшли на онуків найстаршої доньки о. А. Стадника, сестри Ірини Шлемко-«Рути», Марії Качалуби з Підгірок. Це дало змогу Тарасу Зеню в рамках загальноміського заходу з вшанування 80-ї річниці розстрілу гестапівцями учнів Калуської торгівельної школи, 4.11.2023 р. на центральній площі Калуша – площі Героїв – вручити онукам її сестри як найближчим родичам пластову відзнаку «Залізний Хрест». Цю відзнаку, яку затверджує світовий провід Пласту, згідно з правилами, вручають родичам загиблих у боротьбі за Україну пластунів.
Молодший син о. Андрія Стадника Василь перед початком Другої світової війни був мобілізований до польського війська. Потрапив у німецький полон. Після звільнення його направили на роботу в Гамбург (Німеччина). Там він працював до кінця війни. В Гамбургу залишився. Ще в 1970-х роках листувався з сестрою Марією, яка проживала в Підгірках і про яку йшлося вище.
Дарія ОНИСЬКІВ,
наукова співробітниця Музею-оселі
родини Івана Франка в Підгірках (Калуш)
На світлині: церква у Підгірках, де душпастирював о. Андрій Стадник
