14 травня 1871 року в селі Русів на Івано-Франківщині в сім’ї заможного селянина народився один із найяскравіших українських письменників, громадський діяч і просвітитель Василь Семенович Стефаник. У його творчому доробку — 5 збірок, десятки новел і сотні висловів, гострих та влучних.
Під час навчання в польській гімназії у Коломиї Василь Стефаник почав свій письменницький шлях, а також займався активною громадською діяльністю та організовував читальні для селян. Разом із Марком Черемшиною і Лесем Мартовичем заснував таємний гурток “Покутська трійця”, через що у 1890 році був відрахований з навчального закладу. Здобувати освіту Стефаник продовжив у Дрогобичі, де познайомився з Іваном Франком.
Усе життя Василь Стефаник відчував кровну спорідненість з усім українським народом, покладав великі сподівання на розбудову української державності, а вся його громадсько-культурна діяльність була спрямована на піднесення самосвідомості народу українських земель.
У день народження письменника Vogue.ua згадує найяскравіші цитати з творів і листів Василя Стефаника.
“Тату, — каже, — тепер їдемо воювати за Україну”. — “За яку Україну?” А він підоймив шаблев груди землі та й каже: “Оце Україна, а тут, — і справив шаблев у груди, — отут її кров; землю нашу ідем від ворога відбирати”. (“Сини”)
“У мене таки так, я очі маю, аби сміялися, аби жартували. Я не маю їх, та й мама їх не змалювала, аби плакали”. (“Басараби”)
“Я сотворив собі свій світ… я був щасливий”. (“Моє слово”)
“Вони хотять нового, на те вони і молоді”. (“Роса”)
“Людський біль цідиться крізь серце моє, як крізь сито, і ранить до крові. Людське щастя пересівається крізь душу, як сонце крізь хмару, і до неба мене вносить”. (“Камінний хрест”)
“Немає більшої драми в житті, якщо нікого не любити. Тоді ти мертвий”
“Я писав тому, щоби струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена. Це мені вдалося, а решта — це література”. (Зі Стефаникового листа)
