Для розуміння ваги і значення постатей Миколи Устияновича та Маркіяна Шашкевича — українських греко-католицьких священників, літераторів та громадських діячів, слід нагадати, чим була Австро-Угорська («клаптикова», як її називали) імперія у першій половині ХІХ століття, і яким було становище народів під цісарською короною, зокрема, у її східних землях — Галичині, Буковині та Закарпатті.
Поділи Речі Посполитої та Буковини в кінці XVIII століття, підпорядкування цісарю Угорського королівства «зшили» в одну державу країни з дуже різними бекграундами. І якщо поляки та угорці ще добре пам’ятали, що таке — своя держава і права, ще збереглися їхні еліти, які могли ці права відстоювати, то, скажімо, для українців та словаків ситуація була набагато складнішою. Йдеться буквально про все — від політичних та економічних можливостей впливати на стан справ, до мовних та церковних питань. Про це пише Департамент інформації УГКЦ.
Отець Микола Устиянович, як товариш та соратник Маркіяна Шашкевича, жив і діяв у часи, коли у Європі буяла Весна народів, яка у 1848 році дійшла й до Галичини. Авангардом відстоювання «українського питання» стали греко-католицьке духовенство та національна світська інтелігенція, яким доводилося долати як спротив польських, угорських та румунських еліт, так і опиратися впливу москвофільства, яке набирало обертів на цих теренах Австро-Угорщини.
Про отця Миколу Устияновича в «Історіях з історії УГКЦ» розповідає Андрій Яремчук — керівник проєктів та програм Центру дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя УКУ, співавтор монографії «Нарис історії УГКЦ на Буковині».
Буковина: Сучава
Місто Сучава знаходиться на південно-східному прикордонні Буковини — тепер це повітовий центр у Румунії. Воно постало там, де закінчується Прикарпаття і починається Молдовська височина.
Від 1158 року Сучава входила до складу Галицького князівства і, за володарювання Ярослава Осьмомисла, стала жвавим осередком торгівлі. З кінця XIV століття місто було осідком молдавських господарів, і тут постала низка замків, руїни яких збереглися донині. Доходили сюди і козацькі війська Богдана Хмельницького. У 1653 році син гетьмана — Тиміш Хмельницький, обороняючи Сучавську твердиню від семигородських, волоських і польських військ, був важко поранений і 15 вересня помер від ран.
У XIV столітті терени Буковини входили до складу Галицької митрополії, і коли наприкінці століття Вселенський Патріарх хотів підпорядкувати їх безпосередньо собі, народ і господар не погодилися на це.
У першій половині XІХ століття на Сучавщині проживало більше як 5 000 українців — греко-католиків. Вони були зосереджені переважно у північній частині Сучавського повіту.
Греко-католицьку парафію в Сучаві офіційно заснували в 1826 році, відповідно до цісарського розпорядження від 5 квітня 1812 року. Підставою для цього стало звернення громади місцевих греко-католиків до влади. Утім, остання спершу виділила одразу трьом католицьким конфесіям — вірменам, греко-католикам і римо-католикам — одну церкву, Різдва Святого Івана Хрестителя. Згодом для римо- та вірмено-католиків були збудовані окремі храми, а цей залишився для греко-католицької громади. На жаль, у 1936 році румунська влада конфіскувала цю церкву під приводом того, що побудували її колись молдавські господарі.
Отець Микола Устиянович
Народився Микола Устиянович у містечку Миколаєві, що на Львівщині. Після закінчення Львівської академічної гімназії навчався у Львівській духовній семінарії. Священничі свячення отримав 1838 року. До 1841 року душпастирював у селі Вовків Щирецького деканату, а з травня 1841 і до грудня 1870 року дбав про парафію містечка Славського, що на Сколівщині.
Окрім парафіяльних обов’язків, отець Микола провадив культурно-просвітницьку працю: став ініціатором і співзасновником літературно-наукового товариства «Галицько-Руська матиця», був ініціатором першого просвітницького з’їзду в Галичині — Собору руських учених (1848).
Отець Устиянович у Сучаві
На початку 1830-х років до парафії входило місто Сучава і 37 дочірних сіл, де жили українці греко-католики. Отець Микола Устиянович опікувався громадою з грудня 1870 року і до жовтня 1885-го. Отець Іван Ших так охарактеризував отця Устияновича: «Чоловік високоосвічений, великої доброти серця і рідкого душпастирського такту».
Отець Микола Устиянович був переведений до Сучави саме тоді, коли парафії потрібна була сильна і працьовита рука. Обійнявши Сучавську парафію 60-річним, отець Микола уже мав великий досвід співпраці з урядовими структурами, адже з 1861 до 1866 року був послом до Галицького сейму.
Набуті знання та знайомства допомогли священникові швидко вирішувати різні проблеми громади. Наприклад, коли дахи храму і парафіяльного будинку прогнили, а огорожа навколо церковного подвір’я — впала, він заручився підтримкою президента краю — барона Фелікса Піно фон Фріденталя. Той виділив на будівництво нових дахів 700 золотих ринських і сам приїхав до Сучави, щоб врегулювати питання з ділянкою навколо церкви, яку місцева влада хотіла відібрати. Після докладного вивчення документів та огляду території бургомістр наказав віддати земельну ділянку громаді та обгородити її новим парканом.
Громадська діяльність
Отець Устиянович був доброчинцем і не шкодував власних коштів на українські товариства Буковини. Наприклад, 1 лютого 1885 року йому дякувало за підтримку Перше Чернівецьке культурно-просвітницьке товариство студентів «Союз».
Також парох створив громадську кредитну касу, яку об’єднав з церковною касою: процент з кредитів, які видавалися з цієї каси, йшов на потреби парафій. Завдяки цим доходам і пожертвам від щорічної коляди громаді вдалося зібрати достатню суму для реставрації храму і парафіяльних приміщень: у церкві відреставрували і позолотили іконостас, встановили два нові бічні вівтарі, кивот, лавки та ліхтарі, провели зовнішній ремонт. Також був відремонтований парафіяльний дім. На це пішло понад 1000 золотих ринських, із яких 570 компенсував уряд. Додаткових збірок серед парафіян на ці потреби отець Устиянович не провадив, а після завершення всіх робіт у касі залишилося ще 1000 золотих ринських, які були використані на потреби і допомогу вірним.
Літературна спадщина
Отець Устиянович відомий не тільки як добрий священник, але й як поет, який друкувався в численних виданнях. Його твори вивчали і студенти учительської семінарії в Чернівцях: доказом цього є «Руска читанка для висшей гімназії отця Устияновича», видана у Львові 1868 року за редакцією отця Олексія Торонського, на якій є печатка бібліотеки учительської семінарії в Чернівцях 1917 року. У книзі вміщені повісті Устияновича «Месть верховинця» і 13 його віршів, серед яких — «Слеза на гробі» («Згадка за Маркіяна Шашкевича во вічную єго пам’ять»), «Третє мая» (у 1848 році цісар підписав указ про скасування панщини в Австро-Угорщині — Ред.), «Хлібороб», «Могила Святослава».
До речі, Микола Устиянович є автором віршів, які були покладені на музику, і, фактично, вважаються народними піснями: це вірш «Верховинець» (пісня «Верховино, світку ти наш») та «Піснь опришків» (пісня «Гей, браття опришки»).
У 1885 році отець Устиянович відсвяткував 50-річчя своєї літературної діяльності. З цієї нагоди український літератор і громадсько-політичний діяч з Буковини Омелян Попович під псевдонімом Омелян Олексов написав, зокрема, такі рядки:
«Русь днесь бідна і не в силі,
Щоб почтить тебе як слід;
Но настануть луччі хвилі
І достойнєйше внуков рід
Твої діла оцінить».
Над жалібним погребом
Отець Устиянович помер 22 жовтня 1885 року на 74-му році життя. Газета «Буковина» тоді повідомляла, що він, ровесник і шкільний товариш Маркіяна Шашкевича, одним із перших почав писати українською мовою, друкувався в «Русалці Дністровій», відгукнуся на смерть провідника «Руської Трійці» віршем «Згадка», багато працював як редактор українських часописів.
Похорон отця Устияновича відбувся під проводом чернівецького пароха — отця Келестина Костецького. Над жалібним погребом, як тоді говорили, надійшло багато телеграм від чернівецьких товариств, львівської «Просвіти», тернопільської «Руської бесіди», від родини Кобилянських з Кімполунга. Іван Франко у некролозі назвав його «одним із перших будителів українського духу».
Прощання з вислуженим священником було надзвичайно величне та урочисте. На сучавському цвинтарі його тіло поклали у гробівець, який збудували парафіяни за власні кошти. Ця пам’ятка вдячності збереглася і досьогодні у доброму стані.
Корнило Устиянович
Завершуючи розповідь про отця Устияновича, слід згадати що його син Корнило — відомий український художник, основоположник національної академічної школи малярства на західноукраїнських землях. Довший час мешкав у батька в Сучаві, де створював свої картини.
