НеБУТИ Святим чи БУТИ Людиною?

0
45

Щоденно вимовляємо величезну кількість слів. Слова ці доволі різні. Трапляються серед них і ті, що викликають у нас різну реакцію, емоції, думки. Є слова, які можуть в певних контекстах бути нам невигідні. Є слова, які зобов’язують до конкретних дій, однозначної постави. Є слова, глибокі за своїм значенням, а ми послуговуємось ними невідповідально, трохи жартома, трохи у формі докору чи звинувачення.

Розвінчуємо міфи

Слова – святість, святі, бути святим. Здавалось би, доволі близьке слово для нас, християн (що більше – це наше покликання). Близьке і водночас далеке. Можливо, це слово, з якого здуваємо тисячолітній порох, щоб знову наблизитись і переосмислити його значення сьогодні. Можливо, воно абсолютно не в моді, і щоб не видаватись дивакуватим чи фанатичним християнином, ми не використовуємо його, хіба що з ноткою іронії, мовляв – «не роби з себе святого» і тому подібне. Або ж у голові намертво вкорінилося стереотипне уявлення (більше того – переконання), що бути святим – означає бути «не від світу цього». Це неправильне переконання мандрує з епохи в епоху.

Ідея святості часто зупиняється на етапі житія святих, які трапляється чути краєм вуха. Перед нами постають забальзамовані-легендарні-відірвані від життя святі. У цьому розумінні святий – це людина, сповнена зречення від світу, умертвлень, безперервної молитви, живе десь в пустелі, обпалена сонцем, з сивою бородою, на додачу їсть корінці й сарану. Коли говоримо про святих, то в уяві постають образи, ікони, фігурки (які маємо чи то вдома, чи в храмі), на яких зображені люди, одягнені в незвичні шати, з відповідною атрибутикою, ідеалізованими рисами обличчя, німбом над головою і очима, піднятими догори. Не варто й дивуватись, що святість нам асоціюється лише з безгрішністю, досконалістю, чистотою та бездоганністю. Скажемо, що цей образ святої людини десь так з V століття для нас, що живемо у ХХІ столітті, є не до зрозуміння і сприйняття. Діаметрально різні світи. На перший погляд так.

Проте потрібно поглянути на це глибше. Також часто вважається, що святість зарезервована для пап, єпископів, священників і богопосвячених осіб. Не дивно, що на думку багатьох святість виходить за межі можливостей «простих смертних», а святі — це ідеальні люди, з яких неможливо брати приклад у повсякденному житті. Вважаємо за краще захоплюватися ними, ніж наслідувати. Такий погляд на святість пов’язаний з неправильним розумінням поняття християнської досконалості, а отже і кінцевої мети людини.

Місія можлива

Відірване від реальності та ідеалізоване сприйняття святості утерлось у наших головах. Говоримо, що це святі люди, а разом з тим забуваємо, що це справділюди з плоті і крові, з гріхами, проблемами, що нічого з того, що є людське, для них не було чужим. А також, що святими були не лише люди з мітрою на голові, в чорному підряснику чи в габіті. О диво, це були такі ж звичайні люди, як ми з вами. По-перше: святе життя християнина – це місія, можлива до здійснення кожного дня. По друге – це життя у світлі християнських цінностей, життя у його щоденному контексті: з викликами, ризиками, спокусами, грішністю, поразками.

Святість – це спілкуванням з Богом, яке починається в нашому житті з моменту прийняття Таїнства Хрещення (онтологічна святість), святість зростає впродовж життя, яке згідне християнським цінностям (моральна святість), остаточно звершується у славі Неба, коли переходимо з дочасного життя до вічності (есхатологічна святість). Іншими словами, святість – це програма повсякденного життя з Христом, у Христі і для Христа. Воно, безперечно, можливе для кожного, хто цього хоче. Святість – це бути простим, таким як я є, без різних там комбінацій, без бажання щось там приховати, щоб видатись м’яким і пухнастим і вигідним для цього світу.

Сьогоднішній світ пропонує нам свій рецепт «святості». Куди не поглянь, звідусіль пропозиції – самовдосконалення, саморозвиток, фізична досконалість, щораз досконаліші технології, усе новіші пошуки досконалості, усе новіші рецепти на щастя. А в результаті – парадокс. В пошуках ідеального життя (який пропонує нам світ) хочемо опертись лише на технологічний прогрес, на свої можливості і бездоганність – самих себе. Проте це не спрацьовує. Бо ж попри усі принади сьогодення надалі маємо ті ж проблеми: хвороби, сімейні кризи, війни і багато іншого.

Святі мали інший рецепт, інший шлях. Різниця між нами і святими в тому, що вони за основу свого життя вибрали Ісуса Христа. А що ми? На якому фундаменті будуємо? Сучасна цивілізація пропонує нам лише людські цінності, такі як багатогранна і розвинена особистість, комфортне життя, матеріальний достаток. Коли говоримо про святість життя чи християнську досконалість, то звісно, що не виключаємо наявності цих складових, проте вони не можуть стати самоціллю.

Біблія про святість

Щоб повніше охарактеризувати феномен святості, необхідно хоча б коротко звернутися до Святого Письма. Про святість Святе Письмо говорить більше 1000 разів. Кадош – Святий, одне з імен Бога в Біблії. Єврейський термін qādôš (кадош) «виділений», «повністю інший», тобто «святий», вживається для опису Бога, Його святості. Тільки Бог є «святим» у первісному розумінні цього слова. «Будьте святі, бо Я святий» (Лев. 11, 45; Мт. 5, 48.). Як бачимо, Бог нас запрошує бути святими, це не наше прагнення і не наша заслуга. Христос запрошує нас стати на дорогу святості, кажучи: «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» (Мт. 5, 48). «Воля Божа — ваше освячення» (1 Сол. 4, 3), і: «Бог вибрав нас перед заснуванням світу, щоб ми були святі й непорочні перед Ним» (Еф. 1, 4).

Святість є не що інше, як досконала любов, за якою тужить кожне людське серце і якої найбільше потребує. Любов і святість – це тотожні поняття. Коли прагнемо любити і дарувати любов, то водночас прагнемо святості, прагнемо Бога, прагнемо бути людиною. Людина створена, щоб любити і бути любленою.

Християнська святість полягає в тому, щоб кожен день жити в любові до себе, своєї сім’ї, друзів, до кожного, кого маємо поруч. Так, це не просто, але ж можливо! Можливо подарувати безкоштовну усмішку дитині, чоловіку, дружині – і напруга кудись щезає. Можливо подарувати усмішку людині, що іде навпроти, бо хтозна, можливо є самотньою або переживає труднощі. Можливо стриматись від зайвих обговорень друзів чи сусідів. Можливо просто бути добрим, як щоденний хліб, люблячим і терплячим, – бути людиною. Кожен з нас хоче якнайкращого ставлення до себе. А з чого воно починається? – З любові до ближнього. Святість полягає не в тому, щоб раз і назавжди зробити великий героїчний вчинок, а в способі життя. Святість – це віра у Божу любов до нас, яка реалізується у любові до інших.

Так день за днем кожен може писати свою історію святості, не тому, що є досконалим, безгрішним, а тому, що робить вибір на користь Бога і любові, тому що розкриває в собі найважливіше з покликань – бути людиною = бути святим!

(Продовження в наступному числі)

Алла КАПУШ