Отець Теодор Базюк – добрий порадник і здібний навчитель

0
9

Про отця Теодозія Базюка минулого року окрему статтю написала Лідія Лишега, директорка Музею історії міста Тисмениця і розмістила її на сайті Тисменицької громади. У ній вона зокрема зазначила, «що ця особистість заслуговує на те, щоб відновити пам’ять про неї як у тисменичан, так і в жителів сіл Марківці та Вільшаниця», де працював названий священник. Ми розширимо цей ареал на читачів «Нової Зорі», нехай про нього дізнається значно більше людей.

Теодор Базюк народився 28 липня 1884 року в селі Добряни біля міста Стрий на Львівщині. Після закінчення теологічних студій, 9 березня 1918 року його висвятив єпископ Григорій Хомишин і він одержав своє перше призначення на парафію в Тисменицю. Саме завдяки отцю Т. Базюку в цьому містечку на Кокорі постала гарна дерев’яна церква. Нагадаємо, що її попередниця згоріла в 1916 році під час воєнного лихоліття.

 У 1922 році в новозбудованій церкві Перенесення Мощей Святого Миколая отець Теодор вже здійснював богослужіння. У квітні 1921 року о. Базюк був обраний заступником загальної міської шкільної ради, куди ввійшли бургомістр Антоній Голєндер (голова), о. Іван Коцюба, римо-католицький ксьондз Ангелік Матула, а також впливові у місті громадяни Альфред Бугно та Вацлав Мальчуграш.

Дружина о. Базюка Євгенія працювала в школі. З 1926 року отець Теодор Базюк перейшов на парафію до села Марківці, де працював до 1942 року. Сюди він приїхав із сім’єю. Тут він береться за побудову хати, щоб було де мешкати його родині, а його дружина вже у марковецькій школі продовжує свою вчительську працю. Саме місячна платня Євгенії Базюк була найбільшим доходом родини.

Часто, крім книжок та зошитів, вчителька носила до школи кошик з хлібом, сиром і фруктами, щоб під час перерви нагодувати бідних дітей. Селяни, звісно, давали добровільні пожертви за обслуги шлюбу, христин, а також за кроплення свяченою водою хат на Йорданські свята, але цих коштів не вистачало. Крім того, деякі парафіяни замість грошей приносили курку чи кугута або помагали в обробітку парафіяльного поля. Їмость Євгенія Базюк отримала посаду другої вчительки. Цьому дуже зраділо населення, оскільки до того вчителювала полька Стогова, яка доносила в поліцію про найменший прояв неповаги до тодішньої влади.

Зазначимо також, що великий внесок в освіту дітей робила й дочка священника Ірина Базюк. Наприклад, вона повезла дітей 3-го і 4-го класів до м. Станіславова і завела їх до української катедри, де місцевий священник відправив для них молебень.

У сільській школі двічі на тиждень по годині навчав релігії і катехизису о. Теодор Базюк, і це стало перевагою українського життя в школі. Також завдяки священникові у селі було організовано церковний хор. Сам отець співав у ньому тенором. Син отця Володимир Базюк згадує, що його батька перевели з Тисмениці до Марківців тому, що під час короткого існування української влади він був членом міської ради, а польська адміністрація наказала єпископові Г. Хомишину забрати його з містечка. Тож переведення виглядало як покарання для проукраїнського священника.

Отець Теодор Базюк найдовше від усіх попередніх священнослужителів мешкав з родиною у Марківцях і як справжній господар утримував чималу господарку. Трохи згодом він викопав коло ріки невеличкий ставок, куди запустив рибу. Це стало приносити більший дохід, аніж урожай з городу. У саді між резиденцією і головною дорогою отець Теодор також розвів бджолину пасіку з кількох подвійних вуликів. Мешканці села дуже полюбили священника та його родину, бо він завжди міг порадити, втішити, помогти, навчити, а його дружина часто була медсестрою для хворих селян. В такій теплій родинній атмосфері виростали й їхні діти – Ірина та Володимир, які, до слова, народилися у Тисмениці.

З приходом перших совітів 1939 року подружжя Базюків продовжувало виконувати свої обов’язки в селі, незважаючи на те, що в них нова влада забрала цілу господарку й частину хати. Але на цьому неприємності не закінчилися. Під час відступу червоної армії отця Теодора заарештували. Дочка Ірина врятувала свого батька від майже певної смерті, вблагавши відпустити тата старшину-українця, який був у слідчій комісії. З приходом німців у 1941 році отець Базюк повернувся до Тисмениці в свою хату, а священничі обов’язки став виконувати у селі Вільшаниця з 1 листопада 1942 року. Попри основну роботу, незважаючи на небезпеку, отець Теодор допомагав підпіллю. Він переховував повстанців та допомагав їм харчами.

Коли фронт був дуже близько, подружжя Базюків замкнуло пограбовану німцями хату у Тисмениці й подалося на Захід, до села Тиличі, коло Криниці на Лемківщині. Свою хату вони залишали з надією повернутися, та, на жаль, цьому не судилося збутися.

Почалися тяжкі роки скитання. Один рік Базюки прожили у Відні. Через австрійську католицьку організацію «Мандруюча церква» отцеві Теодору вдалося отримати призначення на «помічника» у церковці в Горішній Австрії. Кожного ранку він мусив відміряти своїми ногами два з половиною кілометри, щоб відправити Службу Божу. Австрійці полюбили цього священника, ходили на його служби і помагали чим могли. Хоч як був отець Теодор вдячний їм за те, але все ж мріяв про той день, коли зможе повернутися на рідну землю.

Та цього не сталося. Не витримало бідне серце отця Теодора страшних переживань і розлуки з Україною й перестало битися 6 червня 1946 року. Поховали його в тому дуже гарному містечку його родина та приятелі чужинці. Вони віддали йому на своєму цвинтарі почесне місце, призначене тільки для поховання священників, якого ніколи ніхто не може рушати. З часом на могилі постав пам’ятник і до сьогоднішнього дня за ним доглядають місцеві мешканці.

Син отця Теодора Володимир Базюк (псевдо «Бодрий») народився 9 квітня 1922 року у Тисмениці. Закінчив українську гімназію у Станиславові. У 1942 році почав студіювати медицину у Львові. В 1943-му році він на наказ ОУН відходить на старшинський вишкіл УПА на Волинь у Костопільщину до школи «Дружинники», командантом якої був полковник Сгупницький («Гончаренко»). 4 листопада 1943 року під натиском німецьких відступаючих частин, переправляючись у дельті річок Гориня і Стиру, їх відділ УПА потрапив у засідку совітських партизанів. У цьому бою Володимир Базюк був поранений розривною кулею в ліве плече. Після часткового лікування в санітарних пунктах УЧХ, в липні 1944 року молодий Базюк затримується коло Львова, ще до захоплення його червоною армією. Тут йому вдалося виробити потрібні документи і перебратися через Словаччину до Австрії, а звідти – до США.

У 1958 році він повернувся в Західну Німеччину, щоби в Гайдельберзі закінчити медичні студії. Пізніше продовжив навчання у Граці. В Америці Володимир Базюк склав іспити і відкрив приватну лікарську практику в місті Бруксайді, штату Нью-Джерсі. Від 1976 року він працював лікарем у компанії АТ&Т в Букіні Ридж цього ж штату. 1987 року вийшов на пенсію.

У США Володимир Базюк активно працював на громадсько-політичній ниві, очолюючи в своєму місті впродовж багатьох років відділ Український конґресовий комітет Америки. Із дружиною Джойс виховали дітей Євгенію, Марту, Степана і Катерину.

Дочка о. Теодора Ірина народилася 1 серпня 1919 року у Тисмениці. Тут вийшла заміж за Андрія Волосянка (Волосенка), сина Павла, громадського діяча Тисмениці. Він вчився у політехніці в Празі, пізніше став підстаршиною Другої дивізії «Галичина». Пізніше родина Волосянків емігрувала до США. Там А. Волосянко помер 13 січня 1973 року.

Ірина була членкинею «Союзу Українок» у Сан-Франциско. Померла 31 січня 2001 року. Мали дочку Роксолану, заміжню за Таддом Моррісом, а також синів Ярему та Ігоря, які одружилися з американками Данутою та Вікторією.

Отже, як бачимо, малими справами і просвітницькою діяльністю крок за кроком отець Теодор Базюк сприяв організації культурного й освітянського життя в Тисмениці та Марківцях, в чому йому допомагали його дружина і діти. А ще він любив повторювати: «Шануй і респектуй других, то й вони будуть тебе шанувати».

Тож і ця стаття написана, щоб його згадати й пошанувати.

 Іван ДРАБЧУК,

співробітник Національного заповідника «Давній Галич»