Запрошую усіх долучатися до спільної вервиці із сестрами Згромадження сестер служебниць, яка відбуватиметься щосереди в межах молитви «Вервиця єднає». Про це сказав Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у своєму традиційному воєнному зверненні у 125-й тиждень протистояння російським окупантам, які намагаються атакувати українські позиції вздовж усієї лінії фронту.
Про це пише Департамент інформації УГКЦ.
Предстоятель відзначив, що кількість атак з боку російського ворога за цей тиждень зросла, і не тільки на лінії фронту. Ворог нещадно обстрілює Харків і Південь України…
Але попри все, Україна зранена, але нескорена, втомлена, але непереборна. Вона і сьогодні стоїть, бореться і молиться!
Блаженніший Святослав пригадав, що цього тижня ми пережили довгождану зустріч з нашими ісповідниками віри — отцями Богданом Гелетою та Іваном Левицьким, які після звільнення ще перебувають під наглядом медиків, державних служб і слідчих органів.
Також минулого тижня Згромадження сестер служебниць Пречистої Діви Марії розпочало свій ювілейний рік з нагоди 90-річчя канонічного об’єднання сестер із різних частин земної кулі в одну спільноту богопосвяченого життя. Ця подія, за словами Предстоятеля, є емблематичною, бо на прикладі Згромадження сестер служебниць ми сьогодні бачимо, якою є наша Церква, найбільша Східна Католицька Церква київського християнства, що нині об’єднує в собі глобальну українську громаду.
«Це єднання, — пояснив Блаженніший Святослав, — відповідно до нових Конституцій, настало 90 років тому. Сестри вчинили символічний акт. Зняли обручки, які отримали під час складання вічних обітів, переплавили їх на євхаристійну чашу, — чашу для служіння Божественної Літургії. Це символізувало те, що вони є однією глобальною спільнотою Східної Католицької Церкви».
Чому таким важливим для всіх нас є їхнє святкування? «Це Згромадження, — розповів духовний лідер, — зародилося 1892 року в Галичині як відповідь на соціальні потреби українського народу тих часів. Наші черниці почали служити своєму народові там, де була найбільша потреба (згідно з теперішнім гаслом Згромадження), тобто де були убогі, покинуті, забуті тогочасною Австрійською імперією. Українці Галичини отримали молільниць, учительок, опікунок».
