Ми всі починаємо своє життя в сім’ї, згодом створюємо власну, передаючи з покоління в покоління наші досягнення, успіхи, звичаї і навіть невдачі. Кожен із нас мріє про щасливу, гармонійну та міцну сім’ю. Що потрібно для того, щоби створити таку, як підтримувати один одного, виховувати дітей і любити — про це в інтерв’ю Департаменту інформації розповідає заступник голови Комісії УГКЦ у справах родини та мирян Юрій Підлісний.
Про це пише Департамент інформації УГКЦ.
Існує глибинна базова проблема, чому люди розлучаються. Це — неготовність до шлюбу.
— Пане Юрію, з офіційних джерел чуємо, що багато сімей зараз переживають кризу у стосунках, розлучені війною та відстанню. Це призводить до негативної тенденції зростання кількості розлучень. Як у цій ситуації можна зберегти сімʼю?
— Це дуже складне питання, яке не має простих і однозначних відповідей. Існує глибинна базова проблема, чому люди розлучаються. Це — неготовність до шлюбу. І незалежно від того, скільки вони прожили: рік, два, двадцять, — це не має значення. Війна і відстань, звісно, впливають на те, як живуть сім’ї, але, якщо люди були готові й розуміли, що таке шлюб, розлучення не мало би статися.
І хай це звучить банально, але якщо люди думають передовсім про себе, то це свідчить про незрілість до сімейних стосунків, і будь-яка причина може стати каталізатором розлучення.
Отже, постає питання: що можуть зробити українські Церкви або Українська держава, щоби змінити ситуацію з готовністю до шлюбу? Це питання на багато років вперед.
На жаль, нині важко рятувати сім’ї, які розпадаються, особливо, якщо один із партнерів в Україні, а інший — за кордоном. До того ж загальна інформаційна атмосфера в державі не є дружньою до сім’ї.
Церква допомагає підготуватися до шлюбу.
— Яка роль Церкви в питаннях родини, її створення та збереження?
— Церква передовсім має бути Церквою. В УГКЦ уже багато років існує практика підготовки до шлюбу. Є відповідні передшлюбні курси, але часто вони перетворюються на формальність, нагадуючи конвеєр. На жаль, багато людей, не розуміючи, що таке шлюб, ідуть вінчатися через традицію, суспільний тиск або наполягання батьків.
Відтак навіть ті пари, які проходять передшлюбну підготовку, часто не готові до шлюбу. УГКЦ має розроблений душпастирський план і просімейну стратегію, чітко прописані та прийняті на Синодах Єпископів. Існують підручники для священників і молодят із підготовки до шлюбу, які потрібно виконувати серйозно, а не формально. Така підготовка не повинна обмежуватися кількома зустрічами перед самим вінчанням — вона має починатися з дитинства і продовжуватися на всіх вікових етапах.
Шлюб — це права, обов’язки й відповідальність перед іншою людиною, дітьми та Богом, і це дуже рідко усвідомлюється.
Діти можуть проєктувати своє життя так: якщо тато з мамою розлучилися, то, напевно, і я колись розлучуся.
— Як людині зрозуміти, чи вона готова до шлюбу?
— Ми ніколи не будемо цього знати напевно. Найперше, наші молодята, які планують одружуватися, мають мати приклад власних батьків. Без прикладу здорових сімейних стосунків важко зрозуміти, що таке шлюб.
— Діти, чиї батьки розлучилися, не завжди розуміють, чому, для чого це потрібно, як їм далі спілкуватися. Як діяти в таких випадках?
— Діти завжди прагнуть стабільності, що полягає в постійній присутності батьків, які люблять і їх, і один одного. Якщо немає стабільності у стосунках між батьками, діти відразу починають відчувати напругу і страждають від цього. Іноді починають маніпулювати ситуацією.
Діти можуть проєктувати своє життя так: якщо тато з мамою розлучилися, то, напевно, і я колись розлучуся. А якщо я, напевно, колись розлучуся, то навіщо зараз особливу увагу приділяти людині, з якою зустрічаюся.
Наприклад, ми колись проводили соціологічне опитування серед старшокласників. Вони заповнювали анкети, з яких ми намагалися зрозуміти, наскільки учні старших класів розуміють цінність сім’ї і як мають будуватися стосунки в ній. Із відповідей було видно, що вони проєктують своє життя на приклад батьків.
Можу розповісти цікавий епізод. Було запитання: чи є зрада чимось хорошим? Майже всі відповіли, що це щось дуже негативне, це підриває довіру і заперечує любов. А на запитання: чи допустима наявність у мати коханця або в батька коханки, та сама кількість відповіла, що допустима.
Отже, можливо, вони цього не бачили серед своїх батьків, але точно бачать в інформаційному полі: у фільмах, різних матеріалах у медіа, які нав’язують ці ідеї. Багато підлітків та молодих людей вбирають цю інформацію, немов губка, і вона відкладається в них у голові, створюючи тло їхнього життя.
Потрібно говорити про важливість живого спілкування з усіх можливих трибун, зокрема в Церкві.
— Останніми роками молоді люди все більше замінюють живе спілкування віртуальним. Чи є шанс змінити цю ситуацію?
— У багатьох школах Європи, Японії, дітям і підліткам забороняють користуватися телефонами у школі. Це не лише вимога зосередитися на навчанні, а й стимулювання живого спілкування.
Ми згадали про розбиті сім’ї. В Україні, на жаль, історія розбитих сімей почалася в кінці 90-х років із масовою трудовою еміграцією. Часто мама була за кордоном, тато — вдома, і коли батьки телефонували один одному, дитина показувала на телефон, кажучи: «Там мама». Тобто дитина асоціювала маму з телефоном. Згодом, діти починали асоціювати маму з грошима, які надходять через банківську картку. Це призводить до знеособлення. Тому потрібно говорити про важливість живого спілкування з усіх можливих трибун. У Церкві священники також повинні наголошувати: живе спілкування — це спілкування з живою людиною, а не з картинкою на екрані.
— Зараз в Україні і загалом у світі є проблема самотності: людям важко створити сім’ю або вони не хочуть цього. Як цьому зарадити?
— Самотність часто є результатом страху вийти на контакт з іншими. Щоб подолати самотність, потрібно подолати цей страх спілкування.
Війна і відстань — це величезні випробування, які кожна людина переживає по-своєму. Однак, якщо люди розуміють справжню суть шлюбу і подружньої любові, є надія, що такі випробування не лише не розібʼють сімʼю, а, навпаки, допоможуть їй зміцнитися.
— В умовах війни багато чоловіків служать, і сім’ї часто розлучені на довгий час. Як пережити такі випробування і правильно їх сприймати?
— Війна і відстань — це величезні випробування, які кожна людина переживає по-своєму. Однак, якщо люди розуміють справжню суть шлюбу і подружньої любові, є надія, що такі випробування не лише не розібʼють сімʼю, а, навпаки, допоможуть їй зміцнитися. Сім’я може відродитися і продовжити життя, навіть якщо їй доводиться проходити важкі моменти. Та якщо люди не усвідомлюють значення шлюбу і не розуміють, що таке подружня любов, відстань може стати причиною формування паралельних сімей, як це часто трапляється під час трудової еміграції. У таких випадках, на жаль, ситуацію важко виправити.
Основна проблема в тому, чи ми готові до сімейних стосунків і шлюбу? Чи розуміємо ми свої обов’язки, права та відповідальність один перед одним і перед Богом? Це важливо. Тому необхідно готувати людей до шлюбу через спеціальні підготовчі програми, які мають бути цікавими та корисними.
Є парафії, які успішно реалізують такі програми. Декілька з них розробили не лише підготовку до шлюбу, а й супровід молодих сімей. Вони організовують реколекційні зустрічі, молитовні зібрання, паломництва й обмінюються досвідом. Є також такі ініціативи, як «Від сімʼї до сімʼї» чи «Подружні зустрічі», які допомагають парам подолати кризові моменти. Ці практики треба поширювати на всю Церкву і суспільство.
— Як виховувати дітей, щоби вони виросли щасливими, побожними, співчутливими та доброзичливими?
— Діти не просто виховуються — вони наслідують приклад. Тому важливо, щоб навколо них був позитивний приклад. Діти вчаться від батьків і тих людей, які є для них авторитетами. Щоби виховати щасливих і добрих дітей, потрібно бути самим прикладом для них.
Щодо покращення демографічної ситуації, відповідь доволі проста: якщо усунемо проблеми, що спонукали українців виїхати за кордон, то одержимо шанс на покращення ситуації.
— Відновлення демографії — це надзвичайно важливе питання для нашої країни. Які кроки необхідно зробити на рівні держави та Церкви, щоби вирішити цю проблему?
— Відповідь на це запитання доволі проста. Якщо запитати наших громадян, які виїхали за кордон у пошуках кращого життя, вони зможуть чітко описати всі проблеми, з якими стикалися в Україні. Якщо ми усунемо ці проблеми, то одержимо шанс на покращення ситуації. Я не можу гарантувати, що демографічна ситуація одразу стане позитивною або навіть стабілізується, але ми отримаємо можливість для змін.
Церкві важливо провести просвітницьку роботу та створити сприятливе інформаційне поле на національному рівні, яке підтримуватиме сімейні цінності. Це допоможе зменшити страхи людей до народження дітей. Також потрібно розробити програми та фінансові стимули для підтримки сімей. Хоча фінансові чинники можуть стримувати, соціальні стимули та покращення побутових умов сприятимуть змінам.
Маємо зважати на досвід інших країн, які досягли позитивних результатів у демографії. Наприклад, Франція, деякі скандинавські країни, а також Ізраїль, який демонструє позитивну динаміку народжуваності, незважаючи на постійні конфлікти.
Проте, навіть із гарними економічними й фінансовими стимулами, зміни в демографічній ситуації можливі тільки за умови зміни свідомості людей. Потрібна активна просвітницька робота, яка допоможе трансформувати ставлення до дітей. Діти не повинні сприйматися як проблема або джерело фінансових труднощів.
Тому необхідно працювати над створенням соціально-економічних та побутових стандартів, а також формувати позитивне інформаційне поле, яке відображає сімʼю як цінність. Це можуть бути фільми, телепередачі й інші медіапродукти з позитивним зображенням сімейного життя.
— Які Ваші побажання українським сім’ям і українцям загалом?
— Я б хотів завершити нашу розмову закликом памʼятати про суть любові — подружню любов і взаємоповагу, відповідальність один за одного і перед Богом. Лише так ми зможемо сподіватися на створення здорових сімей в Україні та покращення демографічної ситуації. Це вимагає синергії зусиль держави і Церкви. УГКЦ уже має розроблені програми на парафіяльному, єпархіальному і загальноцерковному рівнях, які можуть сприяти цим змінам.
