34-річна Лілія Токарик із села Креховичі, що на Рожнятівщині, попри страшну травму, яка позбавила її можливості ходити, з молитвами і надією на Боже милосердя вишиває священничий одяг.
«Я народилася та виросла у Креховичах, з дитинства любила читати, здається, що я перечитала майже всі книги в сільській бібліотеці. Також, відколи себе пам’ятаю, жила з молитвою, з вірою і довірою до Господа, бо Він — наш Спаситель, у Ньому – життя», – мовить вишивальниця.
Розумна і тямуща, дівчина після закінчення школи вступила до Івано-Франківська навчатися на психолога, бо дуже хотіла допомагати людям, пізнавати їх внутрішній світ, давати їм фахові поради.
«Тоді я ще не знала, що є християнські психологи. Але переконана, якби все склалося в моєму житті інакше, то я, найімовірніше, обрала би саме цей напрямок», – каже майстриня.
На жаль, у житті пані Токарик сталося горе: в 2008-му році, після закінчення першого курсу, вона потрапила в дорожно-транспортну пригоду. У момент трагедії не думала ні про що, згодом дякувала Богу, що жива, і гадала, що незабаром встане, відновиться, піде, а травма і ДТП забудуться. Та якось так склалося, що дівчина… не встала, ба більше — внаслідок травми спинного мозку вона й досі не може ходити.
…Було непросто, був відчай, сльози, запитання: чому, за що? Було багато молитов і… вишивання. Заняття, яке з дитинства дівчина любила, врятувало її від депресії. У 2010 році Лілія вже вишивала рушники до церкви.
«Ще коли я ходила до школи, то бабуся Катерина і мама навчили мене вишивати. Бабця ретельно контролювала, аби я з перших стібків робила все чисто й добре. Починала я вишивати різні серветки, дитячі картинки, і мені це подобалося. Та ніколи не думала, що вишивання стане моїм основним заняттям, що підтримає мене морально», – розповідає майстриня.
На жаль, Лілія через травму так і не закінчила заклад вищої освіти, зосталася вдома та вишиває, вишиває, вишиває…. За словами майстрині, коли вона розпочинає роботу, то потрібен певний час, аби її виконувати і завершити. Так і минають для неї дні за днями, тижні, місяці… Так і живе…
Зараз Лілія вишиває ікони, весільні та церковні рушники, фелони для священників. Так пані Токарик вишила богослужбовий одяг для отця Миколи Гасяка (на жаль, нині покійного), а також для отця Олега Ангельчука з Брошнів-Осади. Одягає святковий фелон, вишитий руками Лілії, і теперішній парох села Креховичі отець Микола Андибур. На останньому фелоні, який пані Токарик вишивала більше шести місяців, лише один образ має понад 200 відтінків різних кольорів. Щодня дівчина присвячує вишиванню 4-5 годин.
«Лілія — добра християнка, талановита, вірна Богові, багато молиться на вервиці, читає Святе Письмо, часто сповідається і приймає Святе Причастя та робить діла милосердя, — зазначає отець Андибур. — Я переконаний, що Господь покаже Своє милосердя й чудо, і Лілія з допомогою лікарів стане на ноги та ще довго буде тішити всіх своїм талантом».
До речі, нещодавно пані Лілія вишила весільний рушник для воячки, яка повернулася з полону. Вишиваючи, майстриня молилася, щоби її робота принесла щастя молодій сім’ї наших захисників.
Окрім вишивання, Лілія виготовляє з бісеру жіночі прикраси гердани та ялинкові новорічно-різдвяні іграшки. Дівчина сама навчилася виготовляти гердани ще років 6 тому. І за цей час свою майстерність вдосконалила. Деякі деталі допомагає їй довершити мама.
«Спершу я переглядала майстер-класи в Інтернеті, — розповідає мисткиня про ще одну грань свого таланту. — Звідти вибирала схеми прикрас. Вони дуже різні: є з квітковими рисунками, орнаментами, патріотичною символікою. Словом, на будь-який смак. Робота складна, але дуже цікава», – пояснює Лілія.
Свої роботи дівчина фотографує та виставляє у соцмережі, тішиться ними. Люди, коли бачать мистецькі витвори, замовляють, підтримуючи таким чином талановиту майстриню.
Твори Лілії Токарик є в багатьох областях України, а ще в Португалії та Чехії. Щодня Лілія Токарик молиться за мир і за наших захисників, а також за те, аби знову ходити. Мисткиня мовить, що нещодавно вона дізналася, що у Польщі один лікар розробляє методику операції саме таких травм, як у неї. Дівчина вірить, що в майбутньому знову стане на ноги.
Сабіна РУЖИЦЬКА
