«Місцеві люди дуже щирі, прості, відверті. І знаєте, це таке відчуття реалізації самого себе, коли ти ідеш до тих людей, а особливо, коли чуєш: «Отче, я хочу приступити до сповіді, але я не знаю, як це зробити, тому що ніколи в житті не сповідалася»», — ділиться в інтерв’ю греко-католицький священник, для якого втрата можливості служити у власній парафії стала спонукою стати душпастирем для багатьох.
З о. Олександром Більським, парохом греко-католицької громади в Бериславі, що на Херсонщині, ми познайомилися в перші місяці після повномасштабного російського вторгнення, коли ще містечко було в окупації. Тоді ми розповідали про благодійну кухню «П’ять хлібів і дві риби», що діяла при їхній парафії завдяки зусиллям самих парафіян-волонтерів, які шукали продукти і готували гарячі обіди для потребуючих, та їхнього пароха, який на відстані керував проєктом і дбав про те, щоб забезпечити кухню всім необхідним. Ми також розповідали про діяльність цієї парафії та їхньої благодійної кухні після звільнення Берислава, що відбулося в листопаді 2022 року. А потім ще кілька разів брали інтерв’ю в о. Олександра про поточну ситуацію на Бериславщині та його служіння як директора місцевого осередку Карітасу і як голови Комісії у справах душпастирства охорони здоров’я Одеського екзархату УГКЦ. Нещодавно ми мали змогу вкотре поспілкуватися зі священником під час його короткого візиту до Рима. Про це пише Департамент інформації за матеріалами Vatican News.
Зруйноване місто
Розповідаючи про безпекову ситуацію в Бериславі, о. Олександр зазначив, що, порівнюючи з минулорічним літом, вона значно погіршилася: «Минулого року, коли я був тут, то я ще міг бути в Бериславі, міг бути в нашій церкві, — каже він із сумом. — Але за цей рік ситуація дуже змінилася, тому що з жовтня нас почали масово обстрілювати керованими авіабомбами. Фактично, я не можу вже потрапити до Борислава, тому що це дуже небезпечно. У Бериславі, на жаль, 95 % міста повністю зруйновано». Священник додав, що в місті, де перед повномасштабним вторгненням мешкало приблизно 12 тисяч осіб, тепер залишилося приблизно тисяча. Але вони майже не виходять із домівок, сидять по підвалах, бо ризикують життям. За його словами, ситуація погіршилася не тільки в Бериславі, а й загалом вздовж Дніпра.
Гуманітарна ситуація
Відповідаючи на запитання про те, як відбувається забезпечення цих людей найнеобхіднішими речами, греко-католицький священник зауважив, що місцева влада старається підтримувати їх через різні благодійні фонди. «І також ми допомагаємо: через старостів передаємо тим людям різну допомогу, яку маємо, — розповів він. — Наприклад, через „Карітас-Коломия“ нам вдалося отримати допомогу у вигляді корму для тварин, адже ми бачимо там надзвичайно велику проблему з цим. Багато людей, які виїжджали, рятуючи своє життя, були змушені залишати своїх домашніх улюбленців, і ці собаки та коти іноді просто гинуть. На жаль, були випадки, що вони і на людей кидалися, тому що голодні, не мають що їсти. Тому ми помаленьку завозимо цей корм для них».
Сум за парафією
Для кожного священника парафія стає справжньою родиною, тому для о. Олександра є дуже болючою втрата можливості відправляти богослужіння у своїй парафій Мучеників Макавейських чи просто бути поруч зі своїми парафіянами. «На цей момент так виглядає, що я маю лише лист, що я парох, і все, — каже він із сумом, — бо наша церква, яку ми спільно будували протягом 10 років, тепер пустує. Дякувати Богові, що вона ще є. Адже, як я говорив, на 95 % місто зруйноване. Але там стоїть наша церква. Звичайно, є пошкодження, багато осколків у даху, починає протікати, також вікна побиті, і все це несе за собою певні наслідки. Але вона є, хрест на бані є, і люди мені казали, що коли мають хвильку вийти надвір і проходять попри церкву, то хрест на бані для них є знаком того, що „ми ще стоїмо, і Господь з нами“. Але щодо парафії кажу, що в церкві не служу, ті парафіяни, які були до війни, роз’їхалися по різних регіонах України і за кордоном. Наші парафіяни є і в Норвегії, і в Польщі… Але, по можливості, підтримую з ними зв’язок. Ми стараємося переписуватися при нагоді днів народження і великих святах. Я цікавлюся їхнім духовним життям, запитую, куди вони ходять до церкви, яке Євангеліє слухали. Тобто ми і надалі тримаємося всі разом. І я їм говорю завжди, що ми чекаємо того моменту, коли ми приїдемо до Борислава і далі прославлятимемо Бога в нашій церкві».
Діяльність Карітасу
Кожен виклик є спонукою для дії. Не маючи можливості бути поруч зі своїми вірними, душпастир з Берислава вирішив створити новий простір для служіння. «У мене появилося велике поле для того, щоби збирати інших, щоб інші мали можливість прийти до Бога і спастися, — ділиться він. — Це служіння тепер має більше соціальний вимір: ми стараємося підтримати людей, щоб вони відчули присутність Церкви, щоби знали, що вона їх не покинула і не забула про них».
Один із напрямів цієї діяльності о. Більського — «Карітас-Берислав», який був заснований минулого року і надає різного роду допомогу мешканцям Бериславського району. Тепер вони мають два осідки: один — у Новорайську, а інший — у Великій Олександрівці. Крім діяльності соціального гардеробу та роздачі продуктів харчування, дитячого харчування та засобів гігієни, «Карітас-Берислав» бере участь у програмі «Emergency Appeal 2024», завдяки якій надає допомогу людям, насамперед, у вигляді питної води, яку привозять у населенні пункти.
Нещодавно у Великій Олександрівці «Карітас-Берислав», завдяки допомозі Карітас Україна, відкрив дитячий простір, який назвали «Будиночок щастя», що, за словами о. Більського, має на меті «хоч трошки повернути дітям їхнє дитинство». У Великі Олександрівці діє також кризовий центр, де людям допомагають юристи, кейс-менеджери та психологи.
Раніше, ще на початку цього року, за ініціативою о. Олександра, у Кривому Розі був відкритий християнський навчально-виховний центр «Бериславський вулик УГКЦ» — дитячий простір для вимушено переміщених дітей із Бериславщини, які тимчасово проживають у Кривому Розі. Як зазначає душпастир, велику підтримку для цього простору вони отримують від Міжнародної католицької комісії з питань міграції. Зокрема, ця комісія надає допомогу волонтерам (педагогам, аніматорам тощо), які працюють із дітьми в цьому центрі, і повністю оплачують оренду приміщення та комунальні послуги.
Священник розповів про ще одну ініціативу, яку допомогла реалізувати греко-католицька парафія Святого Володимира з м. Ганновер (Німеччина): вони зібрали кошти і придбали автомобіль для перевезення людей з інвалідністю. Отець Олександр розповів, що на потребу такого автомобіля йому вказала одна з його парафіянок із Берислава, син якої має інвалідність і яка була змушена переїхати до с. Архангельського. «Вона мені розповіла, що їй дуже важко, наприклад, добиратися із сином до Великої Олександрівки до лікарні, чи в інші заклади, щоб оформити документи, — каже священник, — і мене це спонукало подумати також і про тих дітей та дорослих, які лежачі і не мають за що та чим приїхати до лікарні». Отець Олександр додав, що самим перевезенням займаються Лицарі Колумба: «З власної ініціативи вони їздять, як водії, перевозять тих людей з тих чи тих сіл для того, щоб задовільнити навіть елементарні їхні життєві потреби».
Вже в день публікації нашого матеріалу від о. Олександра Більського надійшла новина про те, що в ніч на 15 вересня 2024 року російські війська обстріляли їхній осередок с. Новорайську. На своїй сторінці в соціальній мережі «Фейсбук» священник зазначив, що значних пошкоджень зазнало приміщення, де розташований хаб парафії Мучеників Макавейських м. Берислав і осередок «Карітас-Берислав». «Окрім руйнувань будівлі, — читаємо в його дописі, — були пошкоджені також два автомобілі, які використовувалися для розвезення допомоги і перевезення людей з інвалідністю. Також значно постраждала гуманітарна допомога, яка на той час знаходилася в приміщенні. Слава Богу, що всі працівники та волонтери живі та перебувають у відносній безпеці. Дуже просимо про молитву за нас і нашу Бериславщину! P. S. Хто має можливість допомогти матеріально, будемо щиро вдячні».
Медичне капеланство
Ще одна сфера служіння, у яку активно залучений о. Більський, — це медичне капеланство. «Я був медичним капеланом до війни в лікарні міста Борислава, — розповідає він. — А минулого року владика Михайло Бубній призначив мене головою Комісії у справах душпастирства охорони здоров’я Одеського екзархату УГКЦ. І ця структура почала гарно розвиватися, адже багато наших священників уже раніше ходили до лікарні, відвідували хворих і допомагали, але вони не називалися медичними капеланами. А коли вже створилася структура і було опитування, хто відвідує лікарні і хто хотів би бути медичним капеланом у нашому екзархаті, крім мене зголосилося, ще дев’ять священників. У нас є 10 медичних капеланів, які дуже ревно служать при лікарнях, допомагаючи самій лікарні, підтримуючи медичний персонал і, звичайно, надаючи душпастирську опіку людям, які лікуються».
Священник розповів, що євхаристійні набори для медичних капеланів допомогли придбати Лицарі Колумба, а парафія при соборі Святої Софії в Римі, яку очолює о. Марко Семеген, — однакові фелони для них. Урочистою подією для комісії стало посвячення чотирьох каплиць при лікарнях.
Розповідаючи про різні ініціативи Комісії у справах душпастирства охорони здоров’я, о. Олександр пригадав акцію «Великодній сніданок для хворих», у межах якої вони запропонували 2 000 сніданків для тих людей, які на Пасху залишилися в лікарнях. Тепер подібну акцію вони планують провести на свято Миколая. «У такий спосіб, — пояснює священник, — ми хочемо виявити близькість до них, показати їм, що про них не забули, і принести їм трохи радості у важкі моменти в їхньому житті».
Отець Олександр наголосив, що останніми місяцями їхній комісії вдалося надати багато допомоги різним лікарням, якими вони опікуються, але вони змогли це зробити завдяки підтримці Комісії у справах душпастирства охорони здоров’я УГКЦ. Священник висловив особливу вдячність голові комісії с. Севастіані Карвацькій та її помічниці п. Мирославі Полець, яка також є директором Благодійного фонду «Майстерня милосердя». «Вони роблять надзвичайно велику роботу, — зауважив він. — Це люди з великої літери, які 24 на 7 живуть комісією, роблять усе для того, щоби знайти і залучити ті чи ті фонди, спілкуються з різними організаціями, щоби через них надати допомогу нашим лікарням».
Бажання бути корисним
Слухаючи розповідь о. Олександра, складається враження, що він народився в тих краях, де служить: наскільки тепло він говорить про місцевих людей, скільки турботи і про дітей, і про літніх людей, про хворих і навіть про домашніх тварин. Знаючи, що він народився і виріс в іншій частині України, запитуємо, що його спонукає постійно приїжджати сюди, на Південь країни, і допомагати цим людям. «Бажання послужити, бажання бути корисним, — відповідає він без жодного пафосу. — Місцеві люди дуже щирі, прості, відверті. І знаєте, це таке відчуття реалізації самого себе, коли ти ідеш до тих людей, а особливо, коли ти чуєш: „Отче, я хочу приступити до сповіді, але не знаю, як це зробити, тому що ніколи в житті не сповідалася“. І коли ти сповідаєш людей, які мають по 60–70 років, які ніколи в житті не сповідалися, це викликає в мене ще більше бажання бути там, бо саме тоді я розумію, чому Господь мене поставив туди: не на західну частину України чи десь інде, але дав мені поклик бути там, на Півдні. Тому я завжди собі говорив, що я маю бути тут і я маю, по можливості, якомога більше привести людей до нашого небесного Батька».
