Монах — це той, хто має свій зір звернений тільки до Бога,
єдиного Бога бажає, єдиному Богові розпʼятий,
єдиному Богові охоче служить вдень і вночі,
має мир із Богом і між іншими творить мир і любов.
Преподобний Теодор Студит
14 жовтня 2024 року відзначатимемо 100-літній ювілей заснування Святопокровського жіночого монастиря Студійського Уставу Української Греко-Католицької Церкви.
Святопокровський монастир є осередком, що плекає давню східну традицію і живе згідно з уставом, одним із найвідоміших представників якого був преподобний Теодор Студит (759–826). У монастирі Студіон, де жив преподобний Теодор, було розроблено чернечий устав, що дійшов до наших днів. Цей устав поширився в багатьох осередках монашого життя, зокрема й на горі Атон, звідки його приніс на українські землі преподобний Антоній Печерський. Про це Департаменту інформації УГКЦ розповіла схм. Макарія Пишкович.
Митрополит Андрей Шептицький (1865–1944) наприкінці XIX століття відновив в УГКЦ чернече життя за Студійським Уставом, згідно з яким живе Святопокровський жіночий монастир і до сьогодні.
Історія Святопокровського жіночого монастиря починається 14 жовтня 1924 року. У 1920 році, прибувши до села Якторів, священник Зеновій Каленюк (1887–1979) започаткував відновлення жіночого східного чернецтва, згуртувавши у селі перших членів майбутньої спільноти: с. Анизію (Анастасію Вовчину, 1897–1982), с. Йосифу (Юстину Дверницьку, 1895–1971) та с. Євгенію (Сенюк, ? — 1973). Його ініціативу підтримав митрополит Андрей Шептицький, який передав своє майно в Якторові у власність монастиря. На свято Покрови Пресвятої Богородиці 14 жовтня 1924 року відбулося урочисте освячення обителі, яка отримала назву «Святопокровський монастир». Так почалося відновлення чернечої традиції та новий етап розвитку східного жіночого чернецтва в УГКЦ.
Першою настоятелькою монастиря стала сестра Анизія, а наставницею новіціяту — сестра Йосифа Вітер (1904–1988). Через два роки сестра Йосифа стала настоятелькою монастиря, а в 1932 році — ігуменею обителі.
До Другої світової війни в Святопокровському монастирі проживало 70 черниць. Сестри опікувалися дитсадками та сиротинцями, працювали медсестрами, займалися виховною та просвітницькою діяльністю.
Чернеча спільнота Святопокровського монастиря пережила лихоліття війни та радянського режиму. Багато черниць зазнали утисків і переслідувань, арештів і увʼязнень. У 1939 році матірний монастир у Якторові було ліквідовано, але сестри продовжували своє служіння у підпіллі. Студійські жіночі монастирі стали неодноразовим місцем порятунку для єврейських сімей. За те, що сестри рятували єврейських людей, організація «Яд Вашем» пошанувала матір Йосифу (Вітер) на «алеї праведників» в Ізраїлі у 1976 році. 7 вересня 2024 року в Франції, при парафії Усіх Святих у Венсені, було відкрито українську школу імені Олени Вітер (ігумені Йосифи).
З відродженням УГКЦ наприкінці 80-х років відбулося відновлення і студійського жіночого чернецтва. Сестри Святопокровського монастиря отримали приміщення колишнього монастирського комплексу сестер Бенедектинок у Львові (пл. Вічева, 2).
Сьогодні це матірний будинок Святопокровського монастиря Студійського Уставу, де сестри плекають східні традиції та моляться церковним правилом церковно-слов’янською мовою. Черниці виконують різноманітне служіння: працюють у майстернях, займаються іконописом, перекладацькою діяльністю, здійснюють соціальне служіння та відкриті на виклики сьогодення.
З 2000 року в монастирі діє виставка писанок с. Дарії Дубляниці, яка налічує близько 1500 писанок (200 з них зберігаються у Національному музеї у Львові, а 12 — у музеї «Писанка» в Коломиї). У 2001 році при монастирі було відкрито католицький ліцей «Школу Святої Софії».
Цього року, з нагоди 100-річчя, сестри спільно з ГО «Центр дослідження історії Східних Католицьких Церков» готують наукову конференцію, присвячену розвитку східного жіночого чернецтва, особливо історії Святопокровського жіночого монастиря Студійського Уставу, що відбудеться 14 жовтня 2024 року. У конференції братимуть участь не лише сестри-студитки, а й відомі історики Львова Ю. Скіра та О. Дух, а також сестри з інших монаших спільнот УГКЦ.
Щоденно, живучи і здійснюючи своє служіння у молитві та праці, сестри прямують дорогою до злуки з Христом. Ми вдячні Богу за дар життя та покликання до цього монастиря. Наші попередниці пережили часи лихоліття, і ця доля спіткала також і нас. Ми дякуємо Богові за силу витримувати ці випробування і, попри все, сподіваємося на краще майбутнє для нашої спільноти.
