«Я ще не знаю, яку роль чи відповідальність Папа покладе на моє плече, але я знаю, що буде чудова можливість мати прямий контакт з Папою», — зазначив в інтервʼю для Радіо Ватикану — Vatican News майбутній кардинал Єпарх Мельбурнський УГКЦ владика Микола Бичок. Він розповів про те, як відреагував на новину про своє призначення, про те, як бачить своє служіння та про особливість життя УГКЦ в Австралії.
Слово «кардинал» походить від латинського «cardo» — стрижень, вісь, і власне, кардинали є найголовнішими співробітниками і радниками Вселенського Архиєрея у керуванні Католицькою Церквою. Головний убір червоного кольору, яку Папа вручає кардиналові в день консисторії (введення у сан кардинала), нагадує їм про їхню відданість і готовність свідчити про віру навіть до мученицької смерті, якщо це буде необхідно. Цю відповідальність готується взяти на себе єпископ Микола Бичок, Єпарх Мельбурнський УГКЦ, який стане черговим кардиналом з України після Ісидора Київського (ХV ст.), Михайла Левицького, Сильвестра Сембратовича, Йосифа Сліпого, Мирослаа Івана Любачівського, Мар’яна Яворського та Любомира Гузара. «Це призначення, — зазначає він в інтервʼю для української редакції Радіо Ватикану — Vatican News, — є великим знаком надії для нашої Церкви та для нашого українського народу».
Владико, якою була Ваша реакція, коли Ви довідалися, що Папа Франциск проголосив вас кардиналом?
Я, як єпископ Української Греко-Католицької Церкви тут, в Австралії, багато подорожую. І власне 6 жовтня я був на парафіяльному празнику Покрови Пресвятої Богородиці. Здавалося, що дуже гарно відсвяткували, шестеро дітей також приступили до Першого урочистого Причастя, і вже здавалось, що день закінчився, проте ні… Це все сталося під час вечері, коли мій телефон був виключений, і вже після вечері я включаю телефон і там — десятки привітань з призначенням мене на кардинала. Перші мої емоції були, що це якийсь жарт. Тобто я не повірив і був в такому якомусь здивуванні, але згодом, коли я перевірив офіційний сайт Ватикану, виявилося, що це все-таки правда. Це був, мабуть, найтяжчий етап в моєму житті: з одного боку, прийняти це рішення, а з іншого — я мав до Господа дуже багато запитань: «Чому я?». Це коротко про те, як я пережив дане проголошення Святішого Отця Франциска, Папи Римського.
Що для Вас означає отримати сан кардинала в такий трагічний для України час, в час повномасштабної війни?
Я вірю, що це призначення є великим знаком надії для нашої Церкви та для нашого українського народу. Хоча ми вповні ще не розуміємо сенс даного призначення, проте, можливо, згодом Господь нам відкриє щось більше. Минулої неділі після молитви «Ангел Господній» Папа двічі згадував Україну як мученицю, де він висловив своє глибоке занепокоєння тим, що зараз діється в Україні. Він звертався з проханням не допустити, щоб українці загинули від холоду, припинити авіаудари по мирному населенню, яке найбільше страждає. І він сказав такі слова: «Досить вбивати невинних!». Для мене, як того, хто отримує цей сан кардинала, це буде також великим викликом доносити правду про те, що відбувається в Україні. Ми знаємо, що Святий Престол і Папа зробили багато добрих ініціатив, щоб зупинити війну. Як відомо, Апостольська Столиця бере участь у звільненні полонених, молиться постійно за наш народ, поранених, зниклих безвісті. Зроблено дуже багато, але в майбутньому, я думаю, можна буде зробити набагато більше.
А як загалом Ви бачите своє служіння як кардинала?
Своє служіння кардинала бачу тяжким та тернистим, навіть бути готовим віддати своє життя за Христа, тому що кардинальський колір — червоний — має саме це значення. Так, як я вже зазначив, я взагалі не був готовий до цієї номінації. Скажу більше, я не був готовий бути єпископом. Під час формування нас не готували бути єпископами чи кардиналами. Вибір кардиналів — це прерогатива Папи у Католицькій Церкві для того, щоб вони допомагали йому різними порадами, і ця дорадча роль вимагає від мене бути уважним до потреб Церкви в сучасному світі. На даний момент я ще не знаю, яку роль чи відповідальність Папа покладе на моє плече, але я знаю, що буде чудова можливість мати прямий контакт з Папою. І тут я би хотів також зацитувати слова Блаженнішого Патріарха Святослава, який сказав, що ми будемо говорити одним серцем і одними устами до Папи Франциска, з Католицькою Церквою в світі та зі світовою спільнотою.
З яких прикладів попередніх українських кардиналів Ви би хотіли черпати натхнення?
За час свого життя я мав нагоду вживу бачити тільки двох кардиналів: Блаженнішого Любомира Гузара і також Блаженнішого Івана Любачівського, які, перш за все, були очільниками Української Греко-Католицької Церкви. Особисто для мене прикладом для наслідування є кардинал Любомир Гузар. Він був непересічною особистістю, на яку інші старались рівнятися. З одного боку, він був Патріархом Української Греко-Католицької Церкви, а з іншого — ще й кардиналом, але йому завжди вдавалося зберігати простоту і доступність. Є дуже відома його фраза, яку я хотів би зацитувати: «Моя мрія в житті бути людиною. Але я не на сто відсотків впевнений, що означає бути людиною. Моя мрія в житті бути людиною, навіть моя молитва, скажу вам щиро, щоб я був хорошою, нормальною людиною». Це допоможе мені в моєму майбутньому служінні, щоб справді, насамперед, бути людиною, бути доступним.
Розкажіть, будь ласка, в чому полягає особливість життя Української Греко-Католицької Церкви в Австралії.
Це вже мій четвертий рік служіння як єпископа Української Греко- Католицької Церкви для українців католиків в Австралії, Новій Зеландії і Океанії. Ситуація нашої Церкви на цих теренах є досить унікальною і неповторною, оскільки наші спільноти є дуже розкидані. Хоча, з одного боку, ми маємо десять парафій і десять місій, проте дуже багато потрібно подорожувати. Саме тому мені, як єпископу, але й також нашим священикам, доводиться багато подорожувати, щоб відвідати всіх наших вірних, розкиданих тут, в Австралії, але й також у Новій Зеландії. Це мені приносить велику духовну радість, оскільки інколи потрібно летіти аж чотири тисячі кілометрів, щоб людям донести Христа. Незважаючи на великі відстані, ми стараємося відвідати наших вірних, уділити їм Святі Тайни і в такий спосіб супроводжувати їх, зокрема в цей важкий час війни в Україні, де кожен має своїх рідних, близьких, знайомих і потребує духовної підтримки.
Владико, яким чином участь Української Греко-Католицької Церкви, українців католиків в житті Католицької Церкви в Австралії може сприяти взаємному збагаченню?
Австралія як країна складається з багатьох мігрантів, які становлять, свого роду, кістяк Католицької Церкви. В Австралії є п’ять Східних Церков: ми, українська, та сиро-малабарська з осідком в Мельбурні, а також мелхітська, маронітська та халдейська з осідком в Сіднеї. Кожна із цих Східних Церков приносить живу і міцну віру в Христа, а з вірою також приносить свою глибоку культуру, з якою діляться тут, в Австралії. Всі ми, єпископи, є членами австралійської Єпископської конференції, де збираємося двічі на рік. Якщо говорити про нашу Церкву, наша Церква відрізняється цією особливістю, що всі наші богослужіння є співаними, і багато австралійців, молоді, надихаються цим. Наприклад, у Сіднеї кілька років тому був створений англомовний хор з австралійців римо-католиків. Щосуботи вони співають вечірню у нашому храмі святого Андрія, і вже в неділю співають також другу Божественну літургію англійською мовою. Це яскравий приклад того, як ми можемо взаємно збагатити одні одних. І зокрема, австралійці, австралійська молодь бере велике глибоке натхнення із наших богослужінь.
На завершення цієї розмови хочу закликати всіх підтримати мене молитвою, за яку від глибини серця наперед дякую.
